Михайло
ЛЄЦКІН
 
 
* * *

У серця є діапазон?
Я думаю, його немає.
Який вже рік без перепон
Воно так жадібно кохає.

Який вже рік воно чека,
Що, ніби з неба, простягнеться
Жіноча лагідна рука
Й закохане погладить серце.

Життя привчило до чекань
І до надій на дивне диво.
Скажіть, тремтливі інь і янь:
Чи встигну бути я щасливим?


* * *

Хіба ти винна, що така красива?
Це Бог тебе такою сотворив –
І вже на світі не існує сила,
Аби до тебе знищити порив.

Хіба я винний, що тягнусь до тебе?
Й тяжіння це давно вже не зника,
І узи ці зафіксувало Небо,
Скріпила Вседержителя рука.

Тож не шукаймо винних і невинних:
Не нами цей придумано закон.
Він не сьогодні і не вчора виник
Й не зна ні перешкод, ні перепон.

Чи буде доля з нами справедлива?
Чи звір вселенський з’їсть нас без жалю?
…А ти, як і завжди, така красива!
…А я, як завше, так тебе люблю!


* * *

На пласі власного кохання
Чекаю вирок в забутті.
Чи слово матиму останнє?
Чи мрії всі мої пусті?

Чи правда на моєму боці
У суперечці із життям?
Чи світле золото емоцій
Я прикрій старості віддам?

І чую голос з піднебесся:
«Хіба своє ти відлюбив?
Хіба ти на життєвім плесі
Не стрів носійку чуд і див?».

І я підводжуся із плахи,
І з тіла струшую я тлін
І йду, хоча й трушусь від страху,
Припасти до її колін.

 __________________
© Михайло Лєцкін

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/