Ірина
БУЛАХОВА
 

* * *

Жінці так хочеться
бути завжди вродливою,
гарно вбиратися
у кольори веселкові.
Буде сумною, розкутою,
чи грайливою –
злива емоцій,
бо прагне в житті обнови.
Кожна – окремий світ
зі своєю орбітою!
Спробуй відчути себе
його половинкою…
Можеш назвати:
місіс, мадам, кобітою –
тільки вона все одно
зостається Жінкою.
Навіть якщо з роками
вже стане сивою –
мудрості вогник в очах,
таїни родзинка…
Треба так мало,
щоб стати могла щасливою –
просто люби –
і щасливою стане жінка!
Є переваги свої
у кохання зрілого.
Інша вже квінтесенція
смислу життя і вчинків…
Тільки завжди
уникатиме кольору сірого,
навіть нехай у нім
п’ятдесят відтінків!


* * *

Я – та, у чиїх очах
мерехтливе море!
Я – та, у чиїм волоссі
ночує вітер!
Слухай: моїми вустами
любов говорить!
Руки тобі навстріч,
ніби дерево – віти!
Бо дощ проливається там,
де на нього чекають…
Куклиться над головою
доля ясна – зіркою…
Та не в кожнім вікні
сяйво її помічають
за товстою, брудною
від пилу – шибкою.
Відчинивши вікно,
вдихаю на повні груди
ковток цілющого
вранішнього повітря…
Видихнувши, кажу:
– Розфарбуємо, любий,
в сонячні кольори
нашого кохання палітру.
Бо я – та, у чиїм волоссі
ночує вітер…

_________________
© Ірина Булахова

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/