Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
ОСЕННИЙ ЛИСТ
 
Осенний лист. В его угасшем теле
Отжили жилок узкие туннели.
Не ведал он, как долго умирал,
Желтея, иссыхая в гуще кроны,
С несбывшейся мечтой вечнозеленой
Покинул отчий дом и долу пал.

И понял он, что будет не один,
Среди таких же – с клёнов и осин,
Истоптанных подошвами в грязи.
А поутру невыспавшийся дворник
Их в кучу сгрёб, вылизывая дворик –
В одну из приготовленных корзин.

А после был костёр. Аутодафе
Вершилось подле старого кафе,
И дым вздымался в облачное небо.
Внутри сидел за столиком поэт
Преклонных лет и сочинял сонет –
Проверенное временем плацебо.


Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Осіння пані, звичною ходою,
Пройшлась сьогодні вулицями міста.
Не переймалась сумом і журбою,
А милувалась жовтим падолистом.

А навкруги – осіння Біла Церква,
Вся прибрана, ошатна, кольорова.
А вітерець влаштовував концерти –
Співав, свистів, зривав з дерев обнови.

Ходила пані й дивувалась знову,
Хоч бачила щороку ці картини.
Із Осінню вела свою розмову
І милувалась нею щохвилини.

А Осінь все хвалилась своїм дивом,
В свою світлицю запросила звично.
Війнула прохолодою і димом,
Щось наспівала, світле, романтичне...

Ходили вдвох, бо подруги з дитинства,
Бо разом і росли, і дівували.
І знову Осінь, сонячна, барвиста,
Любов свою цій пані дарувала.


Сергей
ДУНЕВ
 
* * *

                                 Катерине

Мне, любимая, не спится
Оттого, что за окном
Осень бьётся, словно птица
С перешибленным крылом.

Обагрила кровью алой
Лес в начале октября.
Лист кленовый расписала
Даже ярче янтаря.

Поразвесила мониста –
Кисть рябины наливной
Обрамила жовтым лыстям,
Окропив росы слюдой…

Оттого мне и не спится,
Что с тобой разлучены.
Бьётся осень, словно птица,
Разгоняет напрочь сны.


Наталия
ЗОЛОТОВА
 
* * *

Что время – пёрышко синицы.
С руки смахнёшь, его и нет.
И день уйдёт и растворится,
В душе оставив хрупкий след.

А так хотелось удержаться
За эту трепетную дрожь,
За этот тёплый ветер в пальцах,
За тихий листопадный дождь.

Господь меня такую создал,
И пусть на птичьих я правах,
Но удержусь за эти звёзды,
Летящие сквозь синий воздух,
Без крыльев, на одних ветрах...


Михайло
ЛЄЦКІН
 
* * *

Рівнодення… Рівнодення…
Осінь, як тут не крутú…
Та не всохло ще натхнення,
Плуга можна ще тягти.

Рівноніччя… Рівноніччя…
Морок обрій закрива…
Та не хоче впасти в відчай
Сиво-лиса голова.

Рівноранковість-вечірність…
Це недовго… Це пройдè…
Переходь, життя чарівність,
В покоління молоде!


Ольга
МУСІЄНКО
 
* * *

Колись Господь збере усіх нас разом.
Рожеві скельця змінять кольори.
Побачим наші помилки одразу,
Які не розпізнали до пори.

Розвидниться... І ми прийдем до тями.
З очей спаде полуда... Йтиме сніг.
І тиша розіллється над світами,
Й в одну чимало зійдеться доріг.

Прозріють душі і змудріють люди,
Осмисливши призначення своє.
І мир та спокій запанують всюди.
Я вірю, світе, в майбуття твоє.
 

Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Хтось на картах мені погадає,
Долю буде питати в зірок.
У душі моїй миру немає,
У майбутнє непевний мій крок.

Ремонтує сусід за стіною
Кран, що вічність, напевно, тече.
Я існую, бо пам'ять зі мною,
Вона руку кладе на плече.

Запитань в голові стало більше –
Відрубаю мовчанням услід.
Я хотів би прокинутись іншим,
Щоб із жару не кидало в лід.

День дощем переходить у вечір,
Краплі б'ють по лиці і землі.
Я втомився й довірився втечі,
Щоб не стати на сучі граблі...

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/