Николь 

Нешер

НЕ ОКЛИКАЙ МЕНЯ...

Удушливой волной – любовная простуда.
Багряная листва на изумрудном блюде.
Остывших слов полёт, озябшие аллеи…
Осенний холодок царапается в двери.

Под медленный фокстрот танцует бабье лето.
В заплаканном окне – туманные рассветы.
Бродяга ветерок с берёз фату срывает,
И журавли плывут по небу нотной стаей.

Божественный Покров дарует нам спасенье.
Останешься в душе безмолвной серой тенью.
Колючие слова, косые стрелы взглядов.
Надежда и Любовь – за каменной оградой.

Лети кленовый лист – предвестник листопада.
Мозаика судьбы раздроблена на дни.
Не окликай меня... Осеннею прохладой
Останусь на губах. Прости и не брани.

_______________

© Николь Нешер

НЕ ОКЛИКАЙ МЕНЕ…

Любовний нежить – стан задушної застуди.
Багряний лист упав на зеленаве блюдо.
Слів захололих лет, алеї сумно-сині…
І дряпається в дім незàтишність осіння.

Вповільнився фокстрот у бабиного літа.
Туманний сонця схід в вікно вологе влито.
Блукалець-вітерець з беріз фату зриває,
І в небі журавлі пливуть, мов нотна зграя.

Божественний Покров дарує нам спасіння.
Безмовною в душі ти залишùшся тінню.
Колючість гострих слів і поглядів стикання.
Паркан огородив Надію та Кохання.

Летить кленовий лист – провісник падолисту.
Мозаїка судьбù – миттєвостей дари.
Не окликай мене… Я ніби осінь млиста
Залùшусь на вустах. Прости і не свари.

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна