"Добре думай - добре й буде"...

Анатолий ПАВЛЕНКО

*. *. * 

Вірші - то мої незрадні друзі. 

З ними я - немов трава на лузі: 

Роси трав - турботно ноги миють, 

Вірші - ніжно душу пестять, гріють. 

*. *. * 

Ні, не втрачу віру в краще, 

Бо інакше жити нащо? 

І не стану долю гудить, 

Бо, як кажуть добрі люди: 

"Добре думай - добре й буде". 

*. *. * 

До віку літнього поставтеся з повагою. 

Роки на хиби долі хоч прийшлись, 

Доповніть їх життєвою наснагою, 

Й вони сповна віддячать вам колись.

 

*. *. * 

Лише на тлі подій реальних 

Безпомилково, ідеально 

В рельєфній формі предстає, 

В житті насправді хто ким є... 

Нутро людське - воно таке. 

*. *. * 

Що робить необачливість звичайна, 

Кохання кохання не приборканий порив - 

Бо я попри умовності мовчання 

Не те щоб серце - душу їй відкрив.

 

Й нічого особистого то вроді - 

Ввійшла ж в відносини буденність враз суцільна: 

Лишив бо я кохану насолоди 

В мені нове щось відкривать постійно. 

*. *. * 

Хвилинам щастя не годиться 

Ходить по людям наодинці, 

Бо їх найголовніше діло - 

Давать життю рушійну силу.

НАШЕ ЩАСТЯ 

Якої тільки масті. 

не бродить світом щастя: 

На забаганку кожну 

Його зустріти можна  

В батьківськім піклуванні, 

В достатку, у коханні, 

В кар'єрному зростанні, 

У здійсненні бажанні... 

А де його шукати - 

Не варто і гадати: 

В відсутності нещастя 

Знайшло свій прихист щастя. 

*. *. *

Хто зло в собі завжди тримає,

Зі мной на дружбу прав не має:

Такий заради лиш амбіцій

Об стінку лобом здатен битись.

*. *. *

Приваблює дуже мене віршування:

Я в ньому, приклавши немало старання,

Вмістить намагаюсь і поміж рядками

Думки, що виношую часом роками.

*. *. *

Закоханий гори розвинути взмозі,

Якщо вони стануть йому на дорозі,

Бо сила в сподукі любові і віри

Не має розумної міри.

*. *. *

Щасливим стати - ціль вагома,

Здійснить щоб - треба небагато:

До зему в серці лиш кохати,

Не причінивши біль другому.