Наталія
  КУЗЬМІЧОВА
 

  * * *

 Отак негадано й неждано
 Зима борги нам віддала. 
 Так елегантно й бездоганно
 Все побілила, як змогла. 

 Позавівала, закувала, 
 Запорошила й намела, 
 Красиво так розмалювала, 
 Принéсла все, що берегла. 

 Позамітала, де хотіла, 
 У білий свій полон взяла. 
 І закружляла, й засвистіла,
 Навкруг все снігом занесла. 

 І захурделила, й сипнула
 Своїх білесеньких принад, 
 Щоб ми раділи, бо забули, 
 Що є зима і снігопад. 

 Що є вітри і холод лютий, 
 Мороз, міцний ще дідуган. 
 І в кригу річечка закута, 
 Й колючий хлопець-вітрюган. 

 Приймаймо все, бо що вже вдієш, 
 Прийшла, таки, до нас зима. 
 Сама собі тепер радіє
 І мерзне, певно, вже й сама. 
 

 * * *

 Ще хуртовина зашумить, 
 Мороз сльозу остудить в оці. 
 Ще вітер хвацько засвистить
 І послизнеться на півкроці. 

 Зима ще винесе сніги
 Й застелить білим все навколо. 
 Ще все панянці до снаги, 
 Хоч нерішуча вже і квола.

 І сниться сон давненько їй, 
 Що крізь замети, кригу й хащі, 
 Іде весна в красі своїй. 
 Її не спиниш вже нізащо. 

 Під теплим сонцем скресне лід, 
 Струмки заллються ніжним співом.
 І перша брунька з голих віт
 Всміхнеться, гордо і щасливо. 
 
____________________
© Наталія Кузьмічова

 

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/