На суд читателей сайта «Свой вариант» выносится еще одна работа Юрия Чернецкого (Харьков), ранее представленного здесь же в качестве русскоязычного поэта и прозаика. Публикуемый цикл «Украина», возможно, в чем-то перекликается с его же очерком «Сумская Русь – Русь подлинная и прекрасная», с которым можно познакомиться в разделе «Публицистика». Он также посвящен красоте родной земли (которую, напомним, сам Юрий Александрович не без оснований считает частью большого русского мира). В цикл вошли стихи, написанные по-украински, имеющие, как правило, совершенно определенную географическую привязку, и посвященные вполне конкретным людям.


Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків)

УКРАЇНА



ГОВЕРЛА

Коханій дружині Тетяні та любому синові Всеволоду на згадку про сходження, яке хотілося б повторювати знов і знов

Коли співають «Ще не вмерла…»
і кожен згадує своє,
у мене в пам’яті Говерла
частіш за інше постає.

Частіш від див архітектури,
нехай це навіть Херсонес,
фортець середньовічних мури,
Софії злет на тлі небес.

Частіш від інших див природи,
нехай це Степу небозвід
вночі, моря, Дніпрові води,
полтавський влітку краєвид.

Усім дивам країни – шана,
та є найбільша висота…
Перед очима – Говерляна
стрімчаста й витоки Прута.

У серці, що не звикло спати,
посеред радощів і лих
живуть замріяні Карпати
й Говерла як перлина їх.

Для мене рідна Україна –
це образів яскравих ряд.
З них найстійкіший – ця вершина
як протилежність згубних зрад.


ДРУЖНЯ БЕСІДА ПРО БАГАТСТВО УКРАЇНИ

Основний текст виголошено немовби від імені Івана Євгеновича Тарапова – визначного діяча вітчизняної Науки й Освіти, що мав палке та щире серце

– З італійським, скажімо, народом
у живопису важко тягатись.
Є, проте, в України Природа –
наше, мабуть, найбільше багатство.

Є ще Досвід – і злети, й тортури, –
в історичному русі набутий.
Є ще музика Архітектури –
душі предків можливість почути.

Є ще Музика просто (не гребуй!):
геній Лисенка в серце ллє спокій.
Є й Живопис: великий наш Рєпін,
Васильківський небесний, Самокиш.

Є ще Слово, зокрема й Тараса
(хай там як, його роль – вирішальна).
Є ще Пісня народна прекрасна –
хоч нехитра, однак геніальна…

– А про що, власне кажучи, йдеться?
– Перш за все – про закоханість серця.
Серце – річ, нам відома не дуже,
тож прошу: не повчай його, друже!


ПРО ВИДИ ЗАКОХАНОСТІ
(ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ КОМЕНТАР)

Є закоханість вух та очей,
є закоханість плоті нестримна,
що струмком насолоди тече,
аж заключний акорд поки гримне.

Це й усе, як гадаєте ви,
сповна «глузду здорового» верстви?
Ні, найвищий чуття цього вид –
всеосяжна закоханість серця.

Це чуття – мов небесний вогонь,
загадкове воно і прекрасне.
Тож цінуймо велику його
таїну без вульгарних пояснень.


СКІФИ

Археологу Божою милістю Сергієві Володимировичу Д’ячкову, що ввів Україну до «клубу» країн, де знайдені докази існування требуше

Із Азії прийшли вони сюди
і тут запанували, позаяк
являв для кіммерійців знак біди
меч Долі – грізний скіфський акінак.
І склались у століття дні й труди
для хліборобів, скотарів, вояк.

Тоді меч Долі високо здійняв
сармат, звів скіфську велич у труну
й Причорноморський степ завоював.
А скіфи опинилися в Криму,
і потім, після ще кількох навал,
пішли вони в Історії пітьму…

Не скіфи ми. Ні, європейці ми
культурою. Одначе східна кров
нуртує в жилах, і з віків пітьми
кургани велетенські знов і знов
спливають, непокоячи уми
й серця, яких меч Долі не зборов.


СОФІЯ КИЇВСЬКА

Справжній подвижниці книговидання Маргариті Миколаївні Хазановій, що дала своїй донечці чаруюче ім’я Софія

Давніх зодчих серця калатали
(відчуваю це і розумію)
в мить, коли диво дивне постало –
закінчили слов’янську Софію.

Ті митці, вірю, знали напевно:
по світах її слава полине,
візантійських затьмарить блиск перлів
тепле світло нової перлини.

Із лиця землі Руської стерти
не змогла її жодна навала.
Як народ наш одвіку, уперто,
непорушно Софія стояла.

І надалі так само стояти
буде, не підкоряючись часу,
і носитимуть наші дівчата
це ім’я урочисте на щастя.

Духу символи вічно живі є,
ні юрбі не підвладні, ні ханам.
Доки є в України Софія,
доти буде наш рід нездоланним.


МОРАЛЬ ХОТИНСЬКОЇ ВІЙНИ,
або
ПРО ДАТУВАННЯ «ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ» УКРАЇНИ

Сергієві Івановичу Посохову – гордості й надії харківської історичної науки

З трагедії змінивши жанр на драму
Європи шляху (має борг вона),
ми зупинили воїнів ісламу,
наш Сагайдачний біля Хотина.

Вважалося: вони непереможні.
Ввижалось європанування їм.
Аж козаки – диво-бійцем був кожний! –
перетворили замах цей на дим.

Тож пам’ятаймо, любі сонащадки,
про наших предків європейську роль.
Нехай натхнення постає зі згадки
про лет комет козацьких славних доль!


СОБОР СВЯТОГО ЮРА

Дорогому другові Юрію Франковичу Пачковському

Якщо душа зацькована
й каламутна, немов баюра,
їхати час до Львова
та йти до Святого Юрія.

Зустріччю із безсмертям
усіх нас нагородив він –
зодчий Бернард Меретин,
автор львівського дива.

Краси додали творчі виливи
майстрів не з Верони й Пізи –
з Долини та Радивилова,
а ще – загадкового Пінзеля.

У звуці, образі, слові
можуть усі помилятися,
тільки безпомилкові
Собору скульптура й малярство.

Створити диво це змогу
дали натхнення й майстерність.
За що ж і дякувать Богові,
як не за подібне Мистецтво?!


ХАРКОВУ

Із дружньою і вдячною посвятою керівництву редколегії журналу «UNIVERSITATES. Наука та просвіта»

У тому я винен, що мало присвячував оди
тобі, моє місто – колиска і прагнень, і мрій.
За те, що хоч зрідка стою на майдані Свободи,
спасибі тобі, рідний Харкове мій!

Ти виріс, мій Харкове, у волелюбному краї,
що в назві звучить: Україна-бо ця – Слобідська.
Й тебе намагання принизити серце нам крає.
Відведена буде ворожа рука!

Нехай у тобі нині в силі розбещені хами,
та ні Україну, ні тебе я їм не віддам.
Мій Харкове, тут я знайшов і Любов, і Кохання,
і Дружбу, й Науку. Тож – дзуськи катам!

Для тебе мої небуденні і діло, і слово,
тобою пишаюся, вірю в майбутнє твоє.
Живи ж і надалі натхненно, красиво, святково.
І дякую знову за те, що ти є!


ВІННИЦЯ

І де тільки сум той подінеться,
одразу зійде нанівець,
коли пригадається Вінниця –
утішниця людських сердець.

Як символ чогось небуденного
вже сім (це не жарт вам!) століть
на березі Бугу Південного
вона непохитно стоїть.

Вона захищалася мурами –
горішок міцний на горі.
Щоб душам не бути похмурими,
зростали тут монастирі.

Вона зустрічала Хмельницького
у славі його корогов,
і виплекала Коцюбинського,
й жив поруч титан Пирогов.

Ой, Віннице, Віннице, Віннице,
чаклунка ти є, далебі…
Зізнання прийми безневинне це:
тебе я навік полюбив!


ВОЛИНЬ

Пісне моя, в ніч самотню прилинь
страдникам до узголів’я:
хай їм насниться казкова Волинь –
Лесина доля щаслива!

Тут – місце величі руських князів.
Тут найясніше, куди ми
здавна йдемо. Тут поляків розбив
тричі Святий Володимир.

Батька наслідував тут Ярослав
Мудрий. Лунала могутня,
радісна музика храмових глав –
відгомін гусел, не лютні.

Потім багато чого тут було.
Пам’ять землі – не химера.
Бачу я Русь крізь магічне це скло –
Шацькі блакитні озера.

І, дослухаючись серця велінь
(це – путівник мій єдиний),
я тебе прагну, врочиста Волинь,
спів весняний України!


ВІРШ-КАТЕРИНОСЛАВ

Агов, краяни, ми ж не свині!
Не забуваючи і зла,
подякуємо Катерині
за те, що стільки Україні
добра, теренів принесла.

Татар-бо вгамувала криця:
перетворила, земляки,
на згадку ця імператриця
навал їх жах, що жив віки.

І турків кровожерний норов,
що нам життя псував колись,
Орлов, Потьомкін і Суворов
притамувати спромоглись.

Додам не задля політесу –
заради правди: жінка ця
подарувала нам Одесу
і Севастополь. Молодця!

В державотворчому азарті
молю, щоб розуму послав
нам Бог, бо ми хоч того варті,
і щоб з’явився знов на карті
країни – Катеринослав!


ЗАМИЛУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

Гідному синові Донеччини, пречудовій людині і доброму другові Віктору Миколайовичу Кондратюку

Ой ви ночі Донеччини сині…
В. Сосюра

Ой ви парки ландшафтні Донеччини,
що не згірші нічної імли,
із морями степів безконечними,
де під вітром шумлять ковили!

Поряд із Кам’яними Могилами
Меотійського озера шир!
Поруч із Гір Святих крутосхилами,
в них самих і на них монастир!

Ой ти поміж борами сосновими
добре схований спритний Донець!
Ой ліси ви байрачні з дібровами –
справжній рай для спочинку сердець!

Навіть пил тут, у краї Донецькому,
тане цукром у нас на вустах
в Хомутівському і в Половецькому
віковічних веселих степах.

Від багатств, що в природній коморі є,
просто обертом йде голова.
А врахуємо досвід історії –
підуть ще й соціальні дива!


ЖИТОМИР

Ректорові уславленого Харківського університету Вілю Савбановичу Бакірову, молоді роки якого пройшли у цьому місті

Щоб позбуватися сердечної втоми,
я б відвідувати якнайчастіше волів
багате на чари місто Житомир –
місце народження двох Королів.

Старшого з них красномовного сина
проза вражає – яскрава й чітка.
А ще в його особі отримала Україна
свого селянства співця й захисника.

Другий найперспективнішу з революцій
сам і очолив, і реалізував:
керовано вивів у Космос людство,
з чого почалася епоха нова.

Дар дорогоцінний – давньоруське коріння,
дар дорогоцінний – і польський вплив.
Житомир дав слово Короленка країні
і разом з Корольовим її окрилив!


ПРО ДРУГА І ПРО СИНЕВИР

Мав колись я доброго друга.
Він з дитинства шалену гру
полюбляв, і грав без напруги.
Й став полковником ГРУ.

Ще любив філософ кирпатий
рідний край і твердив: «Повір,
незрівнянні наші Карпати,
й найцінніший їх перл – Синевир».

Він пройшов крізь пекло Афгану,
крізь випробування – без числа.
А пізніше шлях бездоганний
куля кілера урвала.

Ох, стількох довели до згуби
карний «бізнес», кривавий «мир»…
Пригадався мені друг любий
біля озера Синевир.

Пам’ятаю, казав небіжчик:
«Брате, ти не шукай дарма:
є на світі озера більші –
красивіших озер нема!»

Я й не хочу інших шукати.
Хай в країні життя кипить –
та дарують спокій Карпати
й Синевиру чиста блакить.


ЗАПОРІЖЖЯ

Чхавши на перестороги
(жах, мовляв, повітря там…),
їдьте, друзі, за пороги,
насолоджуйтесь життям!

Лжа – про хмари вічно рижі
(хоч проблеми, звісно, є):
синє небо Запоріжжя
тут звичайно постає.

Й потопають у блакиті
спільній неба та ріки
острови ті знамениті,
де селились козаки.

Православ’я оборонці,
Січі грізної сини,
пам’ять, наче спалах сонця,
осявають нам вони.

Подвигам нема загину,
згадка, попри все, живе.
Знов рятує Україну
їх братерство бойове!


ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА

Поетесі та письменниці родом із дивного міста Яремче, у всіх відношеннях справжній українці (а це, скажу я вам, рівень…) Ользі Михайлівні Глапшун

Знісся догори неприступний мис:
тут славетний наш руський Осмомисл,
галицький Перікл, грізний Ярослав
місто-мрію, -перл, -сад розбудував.

Потім дарував русичів-слов’ян
краєві ім’я наш Франко Іван –
Той, Хто Оспівав цей чудовий край,
і його людей, і природи рай.

Заздрити красі й славі Ніагар?!
Маємо ж і ми свій подібний дар:
Бог прещедро вклав до вкраїнських рук
дивний водоспад Яремчанський Гук.

Розкіш полонин, біг річок гірських
виділено нам для трудів і втіх.
Тож лунає хай пісня гомінка
про красу землі Галича й Франка!


ОСВІДЧЕННЯ

Києве, місто моєї любові,
здавна прегарне та горде!
Я вас обожнюю, схили Дніпрові,
правого берега гори!

Вкриті ви зелені килимом дивним,
храмами, монастирями,
безліччю справді розкішних будинків, –
краще нема панорами.

Найромантичніші в цілому світі –
вулиці, сповнені тайни,
де заколисує лагідний вітер
липи, каштани, платани.

Навіть паризькі омріяні перли
владно для мене затьмарив
київський світлий танок неперервний
парків, майданів, бульварів.

Тож не здавайся орді фарисеїв,
жертва чужої провини,
Києве – місто любові моєї,
чиста душа України!


ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

На небі зорі висипали рясно
без меж, без остраху, без ліку.
Вві сні напевно бачить Переяслав
історію свою велику…

І тут буяла грізна сила скіфська,
жив дух кочовиків левиний.
Зростала тут культура черняхівська –
Русі праматір й України.

Це місто, що було Русі форпостом
і заповітною красою,
давало міць шаблям козацьким гострим
для бою з ляхом, з татарвою.

Постала тут, щоб більше нас було і
на голос руський мати право,
з земель Московії й Русі Малої
Російська світова держава.

Ідуть віки. Творці, культури бджоли,
несуть свій мед. Як охорона
твоїх здобутків, місто ясночоле, –
музеїв чарівна корона!


ПРО СИНІ ВОДИ ТА ПОДОЛАННЯ НЕГОДИ

Коли до князівства Литовського незліченні
ординці вдерлись, несучи смерть,
у скруті руських земель ополчення
на допомогу покликав Ольгерд.

Так наші предки на захист свободи
разом із литовцями встали колись,
над річкою, що звалася Сині Води,
з ординцями в битві жорстокій зійшлись.

Уперше розгромлений був ворог лютий
після столітньої кабали.
Не тільки литовські, а й руські люди
тут над ординцями гору взяли.

Вони показали, що треба робити
для протистояння спільній біді.
Прологом до Куликовської битви
битва Синьоводська послужила тоді.

Згадай, Вітчизно багатонаціональна,
надактуальний, хоч і давній, урок.
Співгромадяни, девіз – єднання!
У справі державній це – перший крок.


КРИМ

Яскравий виника, громадо,
ряд згадок після слова Крим:
це назва чарівна Еллада
і досі грізна рима Рим.

Це мавзолей царя Скілура
й Аттіли руйнівна рука,
це орд татарських тінь похмура
й походи славного Сірка.

Нікітський сад – куточок райський,
який створили ми самі,
диво-палац Бахчисарайський,
диво-мечеть Джума-Джамі.

Це низка пушкінських предивних,
в душі вкорінених рядків,
це в Ялті чеховський будинок
й шаляпінський у гроті спів.

Фортець, печерних міст руїни
та Кримської війни бої…
І все це – пам’ять України,
безцінна спадщина її!


ДАЛЕВА ДАЛЬ

Дорогому другові Борису Григоровичу Нагорному – професору Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

Хтось усе розшукував Священний Грааль,
хтось – різноманітні Ельдорадо, навпаки.
А лексикограф Володимир Даль
невтомно створював словники.

Доля літератора нелегка,
вченого-філолога – важча іще.
Навіть у Луганського Козака
є потреба спертися на дружнє плече.

З генієм-ровесником випадок звів
на щастя, й надихнути це Даля змогло:
Пушкін початківця благословив,
майже як Державін – його самого.

Плюс змолоду митець і дослідник звик
праці віддаватись до забуття.
Й уклав великоруської мови словник,
вклавши у велику справу життя.

Мови української також складав
він словник тлумачний. Скінчити не встиг.
Є для нас взірцем самовідданий Даль
віри в цінність пошуків власних своїх.


ЛЬВІВЩИНА

Наталії Володимирівні Коваліско, яка є уособленням Львівщини – привабливої, розумної, лагідної

Вона водночас проста й загадкова,
гірська й рівнинна, спокій і порив.
Не уявити Львівщину без Львова,
але й без неї неможливий Львів.

Тут є усе: озер блакитні очі,
й річок сплетіння на чолі з Дністром,
і пасмо мальовничого Розточчя,
й високий чарівних Карпат шолом.

Туристських основних маршрутів обіч
лишаються краї ці, а дарма.
Буськ, Белз, Підгірці, Золочів, Дрогобич!
Яких там тільки дивних див нема!

Одна з колисок східного слов’янства,
цвіт України й цілої Русі,
гей, Львівщино! Квітуй, матуню, рясно,
бо справді сад божественний єси!

І годі, люди, жебрати по світу,
не згірша наша від чужих країн!..

Без Львова Львівщину не уявити,
але й без Неї неможливий Він.


УРОКИ ОЛЬВІЇ

Професору Володимирові Івановичу Кадєєву – видатному знавцеві античної історії

Краю, де сонячних променів злива
в море спадає з неба,
Ольвіє, земле багата й щаслива,
пісня моя – про тебе!

Чи спокусилися цим горизонтом
греки з міста Мілета,
що припливли Евксинським Понтом?
Відповідь вкрила Лета…

І обминало спочатку горе
(звідки фарт незбагненний?!)
Ольвії-міста й ольвійської хори
розбагатілі терени.

Вміли ви жити, Ольвії діти!
А труд в чомусь завжди сізіфів…
Потім боролася кілька століть ти,
Ольвіє, проти скіфів.

Та дочекалась часів ще гірших.
Щастя колишнє, де ти?
Знов розкусили грецький горішок
варвари інші – гети.

Вже ти, Ольвіє, не піднялася
до висот до первісних…
Тільки у небі, як символ щастя,
сонце розкішне висне.

Й море – коханка ніжна й бурхлива –
каже, що жити треба.
Ольвіє, земле навіки щаслива,
пісня моя – до тебе!


ОДЕСА

Чудовим, вірним, дбайливим друзям, яких дуже багато в цьому чарівному місті на березі Руського моря

Хоч скільки описуй Одесу, та все ж
не вийде належно її оспівати.
Це місто байдуже до прийнятих меж,
і в біса розумне воно, й дурнувате.

Але – є в Одесі Приморський бульвар,
де дюк Рішельє височіє у центрі.
В полоні бульвару прегарного чар –
відвідувачів, мабуть, двісті процентів.

Але – є в Одесі предивний театр,
на радість балето- і оперолюбу.
А неподалік тут аж двоє стоять
ошатних будинків Англійського клубу.

Але – є тут мудрості довгий сувій.
І гумор – вкраїнський, російський, єврейський.
А ще ж є і море в Одесі самій,
і поруч із містом лиман Хаджибейський.

Якщо мені раптом стає трохи зле,
коли до життя відчуваю відразу,
я згадую всі ці одеські «але» –
і настрій світлішає майже одразу.

Що більше живеш, то мудрішим стаєш.
А тут – супермудрість збагнути вдається:
хоч скільки кепкуйте з Одеси, та все ж
останньою, друзі, вона посміється!


ПОЛТАВА

Геніальній Ліні Василівні Костенко: Ви ж – голос наш, і пісня, і душа!

Ночами згадую його безсонними,
це місто – символ і краси, і слави.
Полтава й Україна – це синоніми,
глибинна українськість – суть Полтави.

Дочка розумна й файна Переяслава,
засвоївши важкий урок скресання,
не вірила вона нікому на слово.
На «Слово о полку», на жаль, так само…

Вона була опорою Хмельниччини,
зусиль Богдана каменем наріжним,
не бавлячись ділами одиничними –
державності нової ставши стрижнем.

І шведського загарбника зухвалого
також вона ще до Петра зборола:
провал його маневру, геть невдалого,
довершила Полтави оборона.

Посестра у красі проспекту Невського –
тутешня Кругла площа. Ще вам мало?
Згадаймо: Україні – Котляревського
Полтава-матінка подарувала.

Історії вся книга вітчизняної,
яку ми зовсім трохи погортали,
засвідчує: Полтава незрівнянна є,
обличчям України є Полтава!


РІВНЕНСЬКА ЖАРТІВЛИВА ДРІБНИЧКА

Катерині Володимирівні Новак, яка вкладала душу в роботу над моєю книжкою «Україна. Історія, природа, мистецтво». Завдяки чому вийшло, здається, непогано…

Ой ти рідна Україна,
пречудова днина!
Ой ти Рівненщино – краю,
що його кохаю!

Ой ти земле загадкова
побіля Губкова!
Ой пейзажі ви «швейцарські» –
види просто царські!

Ой ви гори Соколині,
небо синім-синє
понад Случчю над рікою –
гарною такою!

Вас душею я сприймаю
й насолоду маю.
І берусь до віршування,
бо натхненний вами.

Втім, цей віршик-витребенька
буде коротенький:
час поезію скінчити –
поспішаю жити.

І кохання рвати квіти.
Як? Несамовито!


ГЛУХІВ

Хтось надто зарозумілий, а хтось розкидається грішми,
нехтуючи засудженням з боку бідних краян…
У Глухові відчуваєш, що, власне, ми всі многогрішні –
не тільки не гірший з гетьманів Многогрішний Дем’ян.

Державності української чимось на кшталт форпосту
був Глухів у першій третині століття – дитини Петра.
Герой Іван Скоропадський, розумник Данило Апостол
трималися, щоб пробудилася «нещастю вірна сестра».

Вали і браму фортечну, щоб відбити навалу
орди будь-якої нової, у Глухові потім звели.
І Квасов з іншими зодчими невтомно весь час будували
церкви ошатно-святкові – розрадники-куполи.

Доволі демократичним, не тільки пихато-панським,
був Глухів, судячи з того, що тут народились удвох
світлий Максим Березовський із світлим Дмитром Бортнянським.
Можливе таке, якщо музика звучить у душі багатьох.

Зізнаюся, довго думав, чим цей вірш закінчити.
Втомився й завершу просто, а думання перерву:
у славному місті Глухові зростають держави діти,
отже, надію маємо на музику на нову.


ДО ПИТАННЯ ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ГОРИ БОНА

Мабуть, жіночка не забобонна,
з Кременцем у власності своїй
загадкова королева Бона
й замок мала на горі крутій.

Люд вбачав у королеві мамку
рідну згідно з правилами гри,
тож її ім’я дали і замку,
і величній замковій горі.

От якби (не позирайте скоса!)
хтось мені вирішувати дав,
я б на честь Максима Кривоноса
цю місцину перейменував.

Хлопець був Максим доволі грубий,
ще ж і полководець хоч куди:
полюбляв полякам дерти чуба
і багато їм приніс біди.

Що Максим був воїн молодецький,
най на тлі товаришів своїх,
швидковпалий замок Кременецький
пам’ятає краще від усіх.

Чим усе вигадувати німби
людям, що уславили наш край,
краще змінювана топонімія
про діла нагадує нехай!


АРХІТЕКТОРИ ХАРКОВА

Місту жодному України
не поступишся ти в ошатності.
Архітекторами своїми
маєш, Харкове, ти пишатися!

Ми до ближніх несправедливі,
їх паплюжити до вподоби нам.
А чесніше прощати зриви
і гордитися добре зробленим.

Кращі зодчих харківських твори –
спадок справді дивний, немеркнучий:
і усі місцеві собори,
і палац у Старому Мерчику,

й корпуси університету,
і майданних ансамблів плетиво
найвибагливішому естету
догодять, не страчені Летою.

Співвітчизникам й іноземцям
все це безліч разів я показував!
І вони відчували серцем
те, що не передати фразами.

Рафінований – і наївний,
молодий, хоч віком – підстаркуватий,
архітекторами своїми
маєш ти пишатися, Харкове!


АСКАНІЯ-НОВА

Світлій пам’яті Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна (1863–1920) присвячується

Степів далечінь ковилова
у пам’яті знов постає:
в твій простір, Асканія-Нова,
закохане серце моє!

Я згадую душу ту дивну,
що ширша від наших степів,
шляхетну й розумну людину –
Фальц-Фейна, що тебе створив.

Хтось автор рядків заповітних,
хтось – непересічних споруд…
Фальц-Фейнів шедевр – заповідник,
безсмертний подвижника труд.

Хай до земляка Іванова
повага безмірна моя,
та слушно Асканія-Нова
Фальц-Фейнове носить ім’я.

Це ж батька героя дотепну
втілив тут ідею тоді
гідролог, знайшовши у степу
шар – чистий підземний! – води.

І тут працював, бувши вдома,
хоч поруч – Дніпро, а не Рейн,
не знаючи явища «втома»,
наш мудрий і щедрий Фальц-Фейн.

Первинні прориви непрості,
а далі вже – рух без кінця.
Асканія-Нова, твій простір
живить українські серця!


ХМЕЛЬНИЧЧИНА

Комусь – витребеньки, для мене ж – захоплення давнє,
Історія кличе, і знову Герой постає.
Не хочу про інших, а тільки про тебе, Богдане,
бо краєві цьому ім’я дарували твоє!

Мала наша Русь – це шматочок воістину ласий,
і ворог її б з карти світу із радістю стер.
Із тебе, Богдане, Хмельниччина як почалася,
так йде (тільки я – не про руських братів і сестер!).

Із льоху ми видерлись, і розірвали кайдани,
і руки вже вільні, але в головах ще тюрма.
Підтримай, Богдане, маневр підкажи нам, Богдане,
бо кращих за тебе історієводців нема!

І годі, краяни, усе про волів та про ясла,
народе, історію справді роби, а не грай!
Богданів зринає із давніх-давен Переяслав,
мов місяць на небі, пітьмі покладаючи край.

На випадок ми сподівались, на інших, на Бога…
Хмельницький навчив нас, крізь терня рвучись до зірок,
що та перемога, яка – власних рук перемога,
і це головний, це найперший Богданів урок!


НАВІЯНЕ ЧЕРКАЩИНОЮ

Хтось обливає брудом Кобзаря,
а хтось його месією вважає.
Та все горить Шевченкова зоря,
і Слово надихає та вражає.

Потрібні націям поводирі,
потрібні душам співчуття й розрада.
І саме на Тарасовій горі
до нас приходять і Любов, і Правда.

Стоїть велично над Дніпром Кобзар,
немов Народ, що знісся в піднебесся.
Вже згинув не один поточний цар,
як провіщала многомудра Леся.

А ми до Кобзаря йдемо, йдемо –
і йтимемо, Вкраїна є допоки;
все болі душ тривожних несемо,
їх зцілюють Поет і Дніпр широкий.

І знов у вишині «Кобзар» звучить –
рядки, що в наших душах народились.
Й поезії дива, й небес блакить,
і шир ланів з Дніпром – як долі милість!


ПОРАДА ДРУГОВІ

Що, нудним життя стає?
Любий друже, вихід є!
Запевняю: Буковина
вразити тебе повинна.

Не звертай на манівці –
їдь до міста Чернівці
і милуйся до нестями
дивним містом Чернівцями!

Незабутнім є цей вид:
ратуша, театр, церкви
й справді вартий пієтету
комплекс університету.

Область вся зваблива ця.
Інші дивні є місця:
гір хребти, ліси. А ріки!
Сірет, Прут, Дністер великий…

В світі в цілому один
незрівнянний наш Хотин,
й гордість давня українська –
виграна війна Хотинська.

Тут турецьких зарізяк
вгамував наш Сагайдак.
Що козак – боєць, второпав,
мабуть, кожен у Європі.

Припиняю, друже мій,
цей рекламний буревій.
Вже ти знаєш: Буковина
України є перлина!


ЧЕРНІГІВ

Чернігів – початок, Чернігів – кінець,
Чернігів – моєї країни вінець
і справи моєї.
Чернігів – це руська гаряча душа,
яка бусурманам дає відкоша
не задля трофеїв.

Чернігів – народ неподоланий мій,
яскравий, сміливий, нехтивий, прямий
і трохи наївний.
Чернігів – це давня предивна краса,
любов’ю піднесений у небеса
вінець України.

Той, що пережив тьму громів, безліч гроз,
Чернігів – воістину апофеоз
і долі, і книги.
Тож хай знов і знов надихає серця,
таланти вінчає й не знає кінця
одвічний Чернігів!