Іван СВІТЛИЧНИЙ

БІОҐРАФІЧНА ДОВІДКА
Іван Олексійович Світличний народився на Донеччині в селі Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року. Після закінчення середньої школи, в 1947 вступив на навчання на українське відділення філологічного факультету Харківського університету. Згодом, після закінчення університету, вступив до аспірантури Інституту літератури ім Т.Г. Шевченка. Навчався у відділі теорії, темою його кандидатської дисертації була теорія художнього образу.
Під час перебування в інституті літератури, опублікував ряд літературознавчих статей в періодичних виданнях.
Перший арешт 1965 р. та тимчасове помилування.
13 січня 1972 р. Івана Світличного було заарештовано. Вирок по звинуваченню в антирадянській пропаганді та агітації, що полягала у виготовленні та поширенні самвидаву, був – сім років таборів суворого режиму та п’ять років заслання.
Роки, проведені у тюрмах та виселках, підірвали здоров’я поета.
 У жовтні 1992 року Івана Світличного не стало.
***


ПРОВИНА

Великий гріх на серці я ношу.
В.Стус
Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні
Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,
За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо ґратами рябе,—
Судіть менезнижки, cудіть без знижки
Судіть — я винен — хоч до "вишки”,
Мене, а заодно й себе.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


ШЕВЧЕНКО

Люблю Отчизну я,
но странною любовью.
М.Лєрмонтов

У мене дивна.
Не прикрюся, коли я знов
Не догодив вам.
І байдуже, чи мій Дантес
Любов ту визнав.
Вітчизна — це не хтось і десь,
Я — теж Вітчизна.
Не раб нікому й не слуга
На побігеньках,
Я ласки не запобігав
І в неї, неньки.
І в серці, непідвладнім злу,
Ношу з собою
Вітчизни славу немалу
І рани болю.
Ношу тягар пекучих правд,
Ганьбу Вітчизни
Не на показ, не на парад
Патріотизму.
За те, що був я в неї син,
Мене карали,
І я любов свою носив
Поза Арали.
Я знав: ся чаша не мине,
Та доля в мене
Жорстока, вибравши мене, —
Благословенна.
Кажу до побратимів я:
– Всього ще буде.
Та чисте збережіть ім’я:
Ми — люди! люди! —
А вам, раби, кажу: — Раби!
Вас мало били.
Люблю Вітчизну я… Якби
Ми всі любили!

***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


В.СТУСОВІ

У нас нема
зерна неправди за собою
Т.Шевченко
Коли твій вистражданий злочин —
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,
Відступництва, і зрад, і змов, —
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.
І будуть глузи, глум, погорда —
Тобі найвища нагорода, —
І ти, на проби й гарт готов,
Крізь всі Мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


ПАРНАС

І враз ні стін, ні ґрат, ні стелі.
Хтось невидимий ізбудив
Світ Калинцевих візій-див,
Драчеві клекоти і хмелі,
Рій Вінграновських інвектив,
Чаклунство Ліни, невеселі
Голобородькові пастелі
І Стусів бас-речитатив.
Парнас! І що ті шмони й допит?
Не вірю в будень, побут, клопіт —
В мізерію, дрібнішу тлі.
Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


Н.СВІТЛИЧНІЙ

У світі пошесті і змору,
Німотності і глухоти,
Де мудрі муштрою менти
Лінчують душі без розбору, —
Там пісня, витвір висоти,
Свободи й пружного простору,
Шугнула вільним птахом вгору,
У вир! У небо! У світи!
Ривком відчаєного тіла
Роковано залебеділа
В святій готовності офір,
Та, браконьєрським залпом в небо
Підтята — легендарний лебідь, —
Упала на тюремний двір.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


ТЮРМА

Ми серцем голі догола.
Т.Шевченко
В тюрмі, за ґратами, в неволі
Мені приснилася… тюрма.
Але не ця. Ні ґрат нема,
Ні варти. І всього доволі.
І світ — ідилія сама.
І люди — стовпище моголів
З кокардами, а серцем голі:
Кричать, а мова в них німа,
Полуда очі заступила,
На світ їм глянути несила,
Всі ждуть… початку чи кінця?
Відпущення гріхів чи страти?
І гупають об ребра-ґрати
Безвинно-заячі серця.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.


МОЯ СВОБОДА

Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,
Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою, —
Не проміняю на твою,
Ліврейську, жебрану, ледачу,
Вертку, заляпану, як здачу,
Свободу хама й холуя.
Несу свободу в суд, за грати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.
Іван СВІТЛИЧНИЙ


ВИПАДКОВИЙ СОНЕТ

Я – випадок. Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?
І все ж я, випаденець, під замком
Сиджу собі, некондиційний виплід,
Складаю іспит на циганський випіт
(Колись би вже….. корова язиком).
Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!
Невесело величині зникомій
У світі строгих регул і законів.
І все ж я – випадок. Сам по собі.