Василь СТАРУН


Заполотніло зусібіч – зусюдень:

ні квітки ні зайчика в

принесенні до

Дванадцяти страв:



За вікном – чуєш? – шельпотіння

поміж двох голубів:

(Твоє рішення незаперечне!)



В кошику помешкання:

Гніздечко на Сон – Писання на віки:

Душа душу побива:

(Твоє рішення незаперечне!)



Сніг по снігу за снігом:

З Тобою до Тебе

Несу з яблучком Сон –

Зернинку до зернинки

Вустонька до вустоньок

Молочко до молочка

З Раночку до вечіроньки



Дванадцять страв триматиму –

Хай здоровиться Рибонько

Хай сниться Рибонько

Білим гаптом –

С В І Т К У  М І Й



Заполоч полем навсібіч навсюшир:

Не рибинками зміряти мир:

Та сон Твій – у кошику

На покуті:



Дванадцять страв Кутя:

А тій куті – вихід і вхід:

Захід і Схід

(Твоє рішення незаперечне)



Щоніч Щоднесь – тут і десь –

приведе

Зернину до зернини

Молоко до молока

Вуста до вуст

Ранок до вечора

Пірце до пірця

Рибонько



ЯРЕМ’Я

*

Ворон сотає

враз канву павутиння

лівим крилом – аз!



День у дзбанок – дзень!:

диха лисо лас



*

Стовпами весни

стрибає промінчиком

квітковий кушпіл



минуле тиші

згадують садки



*

слідом перетне

часи ріки – метання –

валка скрипкова



не зворушать камені

пісні ластівок



*

орігамі ще

повільними рогами

пробує шляхи:



земні – небесні –

без порожнечі

*

коники з тіста –

сквапливі тіні золи

знову за своє:



Геркуланум спить –

тіло тріпоче



*

Схили костьола

відшукає молитва

в старих покосах



без крові душа

осягне пагорб



*

сани закопав

глибоко в тому лісі

здовбаний дятел:



не поїхати з

білої мовчі



*

на руках сяйво

космогонії всує

запало в поріг



підходить громом

заполоч краплин



*

Анібусом за

вікном повіки боро

складає вітер



меткий косарю –

оглянь скін стежин



*

чаша сповнена

пагонів молодих днів –

пестощ поступу



вервечки дихань

згори донизу



*

добігає гір

бажаний здавна висон:

сусіда – Гоген…



тільки кайдани

над головою



*

вже пісок: Петра

стрічки в кольорі туги:

горня з коропом –



несеш у ріку

тіло мороку



*

виклик сорому

на зорі мухомором

до хати зійшов



равлик видивом

тишу огорнув



*

вишивка Шиви

осягне плетивом:

і знову паде



ворожі стулки

вковтають ярмо



*

жменька за рисом –

маленька така пташка:

тарілочка зим



скалки политі

з молодиком пут



*

жив чи не жив

цвіркун в помешканні

Тіні – зібганих



Хмар на чолитві

боввана в собі



*

доринають у

жовті глечики води

човни без люду



перегони трут

легко перетнуть



*

рік на рік тлуму –

диму кільце – от-от – ви-

пливе проти віт



галявини біль

піде за вітром



*

зверхнику крони –

яструбе довголеткий:

ось тобі порох



Дванадцяти страв

у пагорбі слави



*

випаде пташка

жменя Дажбога буде

золіти вгорі



никає вітер

в золоті річищ



*

землю змиває

прилітання з вирію

до гребель-вікон



низькі острови

на шиї кори



*

отара голів

одирає коріння

як подиху тлум



небо враз упаде

тінню безмови



*

на березі світ

грався м’ячем намарно:

оком витекла



гра проти ночі

небес і тюрми



*

вхопив хвіст води –

бідним краєм марево

тупо з косою



поганських капищ

верші рве вітер



*

палиця люба –

прочанина вірчий трим

озирає обр…



дорога пісню

веде наопак



*

за деревами –

кінь-срібнокопит біжить

так недалеко



порожньо Возу

в зорних країнах



*

рептух ожини

до заходу сонця ніс

важко і тремно



дикі поля – лик

кам’яних богів



*

луну покотив

лось через гору Мудри –

осліп лелекам:



ти передай ніж

блискам сталевим



*

спалах ночами

тепло оминає вдень:

з виру рослини



тягнуть соки зла –

атож! – не собі…



*

кипарис душу

Твою береже мені

лебідко пустель



срібна оаза –

намітка стражди



*

«Декамерон» ось

загибель віще ловцям

неоліту вмить:



полями троянд

вгиблі тіла



*

матроно скитів –

покарай і заступи…

живих мерців



анциболт веде

по отчій душі



*

вогню данина

давно в кошик лозовий

схована небом



литвом огину

поринає дзвін



*

ночви по воді

з липовою Рибою

ісходом пливуть



аж білу вишню

зрубає кіник?



*

поміж горбами

чаїлася рискою

доля друїда



пробіжить тілом

зазиму хвиля



*

зелений паркан

через прозорий посміх –

верета старі



обери очима

вихід із себе



*

поза межами

хлюпання дитини є

ознаком духу



*

трипалий сніже

скоро дошку ізітре

рука золота



*

сліди кривців на

твоєму – земле – чолі

ще без ліхтаря





*

…та кущі бузку

огорне гаряча ніч

супріж волі глиць



*

а на березі

каравели папірус

вплете каламар



*

коропе срібний,

пахолку сковороди, –

осягни простір



*

поволі скрипка

витягує очік з-під

футляра подій



*

трава плутана

в шибках королівства

в косі потиха



*

картина пусти

насуває обрій на

очі пагорбу





ПІВЧИЙ АТЛАС

Черевички срібні через річку –

речі зачіпають звіт чуми:

за останнім держом вийми

свічку – колихке продовження

суми: сумно – браття –

зазимно самому: вже й

самум забуто на чолі: як

відкинеш палицю і кому –

і рукопис в бідному столі.



Сіль – передраж – ембріони

віщі – витикані: виткані дари:

хто біжить до моря – оком

свище на кордоні тлустої

мари: каліграфи – як – маркі

почвари: чари осипають сухо-

злот: терези повиті в руслі

пари: не тремтить – а торохтить

сколот: Лота шлях мине

продажні села – і містечка –

й чорні хутори: стрілолуки

на межі естрела: хутко

стань під скелю

і замри



Мерехткі свірчата цвіркунисті –

несть числа подобам стріч – хули:

користайтесь перелоги чисті:

сичуанські викиди чоли.

чоломбають тулумбаси гуком –

гаєм простягається стріла:

б’є тирашпіль прикарпатським

буком: сатурналій кошик

без крила: крилас поринає

на безверхи: вирок черешневих

чубуків: атлас півчий – де –

гніздують стерхи – вичуби

прогаяних років



Чічки стріпи прокладають зрухи –

ухили шпитальних якорів:

Тінь навшпиньки: душі – та не

духи на галявах сторожких

корів: сіть зірчаста – частогар

безводдя витягає коловиру піт:

на твердому і хисткому броді

не побачиш писанки копит



Скільки ніг не перейшло позабік –

в двері бузька – що в степу як дим:

стій і заздруй – і корися звабі:

виживеш з отарою – й один.

І її не відкидай до ріні

до казкових-колискових лій:

все пливе лишаючи в корінні

степу і вершин зухвалий млій



Ольвії – столиць козацьких зверші

оминуть зотлілі постоли:

ті – останні – будуть завтра

перші на майдані сколоту

й скали… скалки болю

за держалні схиби оминають

генетичний піст: океанські

прірви – навіть Риби –

вам не скажуть про

небесний хвіст



Вір-не вір воринню причілково:

гей – підково – вряжена іржа:

черупка трава стоїть за Кловом –

скрижалями – перебрід Вужа:

перехід кленовий та клоновий

визнає – що – менша зим і

літ: клекотять невиїзні

окови: вилізно збирайте

Зореліт



Клекіт клакіт колоткі колоди

насупроти течій повстають:

то – китайки: нитяні володи:

повсть космічна – веретена в’ють

і в’юнів –і вилучені справи –

повиткі не перевесла: дні.

не ладнай чужинче переправи

для непотопельної рідні



ТРАПЕЦІЯ МАНТРИ

Перкаль приколена до Мітри –

не Мітридату колір злат:

дихкого дня дійми з макітри:

кострище спалює прелат:

приладь цю ніч до вітромаю –

песиголовна вірча пліть:

навчену довбанку тримаю

що до землі спускає

кліть: калектник

збагрений за гребінь –

душа прихована

у щебінь – та

над водою вербна

пліть



Щурат шургає з половчина: чи

набігає тирса хвиль: Хвалинь –

Волинь інфекцій чина – і чини

мерзосанний киль: кила

в кіло утрапить змиго:

мигтить пощерблена

тоскань: впади у твань

ширванська дзиґо

неполохливих обирань.

розкута річ угорне весла –

полотен сполотніла

мжа: сніг стягне

морхлі перевесла –

де сивовипрана межа



Перетікає підлий павин: павоне

просторік марлин: над Океанією

справа із дна підхоплених

перлин: перини дим стоїть

з болота – скелета півчого

сколота – пересторог

хирлявий млин: «малим»

не йтиме солод з пращі –

прошитий ниці пелетон:

давно вже – ми з тобою –

кращі: палає попелястий

трон: дзвінкої тронки

місце страти: «сам»

Стратилат вгадає гнів:

під камінь зібрані

«карати» покаже само-

спал вогнів



На обрій ще ні йти ні стати із

топірцем немировим: ще від

народження до страти живе

в колисці херувим: легкого

світла перекоти встають

за грамотами снів: і –

терра-вірш – і терракоти

в сильце не падають

мені: здригається роз-

кутий обрій: він не

«обряще» шлях мілин:

часи невизначено

добрі – як ніж – пе-

рейдуть вічний

Млин



c. Данилівка Біловодського р-ну

на Луганщині