Легенда про те, як було створено перший закон

Одного літнього сонячного дня,  як і завжди, в такий ранній час на кострубатому пеньку сидів сіренький зайчик і розмірковував над своєю новою поемою. Всі лісові друзі кликали його поетом Василем.  «Знову сидиш пишеш, наче тобі й діла ні до чого більше немає»,- сонним голосом пробурмотіла сова Софія з дубової гілки. «Чого тобі, мудра Фемідо, (це ім’я птаха отримала за свою справедливість, і так її називали навіть частіше, ніж Софією),- крізь зуби буркнув заєць,- скільки разів казати - не відволікай мене, коли я творю. Мистецтво - це тобі не іграшка.» Софія невдоволеним голосом мовила: « Подумаєш, теж мені митець: і не підходь до нього, і не говори нічого. Може скажеш, що тебе анітрішечки не цікавить те, що відбувається в нас у лісі. »  Василь миттєво підхопився з пенька, притиснув до себе листки лотоса, які слугували йому папером і, задравши голову догори, запитав: « То що ж там таке надзвичайне сталося?»

 «А-а-а, таки цікаво!- вигукнула Софія,- То слухай… Вчора наш хитрий лис Петро заявив, що йому набридло ходити шукати собі здобич за межами лісу, і тепер він буде полювати на  нас, наших братів та сестер. А ще Петро сказав, що не має ні перед ким ніяких зобов’язань. Він нікому нічого не обіцяв. Тому я звертаюсь до тебе, як до грамотного поета, який уміє читати, писати і вдало по’єднувати слова. Ти маєш мені допомогти, Василю. У мене є  ідея. Ходімо зі мною.» « Мудра Фемідо, те, про що ти повідала, дуже важливо. Я, звичайно, допоможу тобі.»,- дещо настороженим голосом промовив заєць.

 І пішли наші друзі по лісу збирати спільноту: вовка Семена, мохнату  ведмедицю Мотрю, дятла - довбунця Степана та велетня кабана Кирила. Під вечір запалили вони багаття, посідали всі навколо нього та й розпочали збори. Відкрила засідання Сова, а Василь був писарем і старанно занотовував усе сказане учасниками зборів. Перше й найголовніше питання, поставлене на розгляд, – як провчити лиса і змусити його відмовитися від своєї дурної затії. Дискусії тривали довго, пропозицій було море, але згодом стало зрозуміло, що жодна з них не приведе до бажаного результату. Всю ніч звірі сиділи коло багаття. Час від часу вовк Семен підносив гілки, щоб вогонь не згас. А кабан Кирило починав дрімати іноді, та, коли Степан штовхав його у бік дзьобом, той прокидався. Аж перед самим  світанком Мотря запропонувала: «Якщо Петро не хоче виконувати ніяких зобов’язань перед нашим суспільством, то треба позбавити цього хитрого лиса того, без чого він не може обійтися.» Після цих слів голова зібрання Софія запропонувала наступне: «Відправити кабана до комірки лиса, поки того не буде вдома, і не виходити звідти. Петро не зможе витягти Кирила самостійно, бо він занадто великий, і лис почне гукати всіх на допомогу. Ось тут ми і поставимо йому ультиматум.»

Так і сталося. Коли зібралися всі звірі, сова зачитала офіційне звернення мешканців лісу до лиса: «Шановний Петре, якщо ти не будеш виконувати свої обов’язки , то не будеш мати і прав. Ми не допустимо тебе до твого ж помешкання.» «Подумаєш, можна заночувати і під кущем»,- пробурчав хитрий лис і  пішов собі далі. Та лісова спільнота не розходилась. А через декілька годин піднявся сильний вітер та ще й дощ. Тут не витримав Петро - стало йому холодно та й змок до нитки. І прийшов він назад до свого дому. 

«Вибачте,- жалібним голосом проскиглив лис,- я зрозумів, що краще мати права, хоч і потрібно буде  виконувати обов’язки, ніж жити без обов’язків і прав. Я обіцяю, що не буду полювати на своїх. Впустіть мене, будь ласка, додому.» Після цих  слів Кирило звільнив лисову комірчину .

Дощ вщухав, всі почали розходитися. Але тут ведмедиця Мотря попросила всіх затриматися і мовила: «Стривайте, а якщо Петро надумає нас обдурити. Тут потрібно, щоб ми мали докази його слів, тобто підпис.» «А під чим підписуватися?»,- запитав вовк. «Так, дійсно. У нас же немає документа, який би затверджував усі правила поведінки: що можна робити, а чого не можна і т. п.» ,- додав дятел Степан. 

І тут сова Софія вирішила: «Треба написати права і обов’язки усіх жителів лісу на листкові лотоса і назвати їх законом. Василю, пиши…» Довго диктувала мудра Феміда, а звірі вносили поправки, навіть лис запропонував декілька правил, які потім назвали статтями. Це стало головним законом лісової спільноти. І зараз закон має велике значення в будь-якому суспільстві. 

З того моменту всі мешканці лісу живуть в гармонії зі своїми законами – законами природи. А от чи так все у людей?…

Час і краса

Якось я зайшла в гості до старої знайомої, самотньої бабусі. Господарка оселі полюбляє вишивати, мріє залишити після себе щось гарне, приємне. Хоче, щоб її згадували, тримаючи в руках рушники, на яких півники, наче живі – здається ось-ось заспівають. Мріє, щоб про неї  думали лежачи на подушках, що жіночка тисячі разів протикала голкою з барвистими нитками і потім вийшла цікава квіткова композиція, чи  милуючись дивовижними картинами та полотнами, де зображені  то дівчина русалонька, то загадковий ліс, то казкові персонажі. Красиво у неї вдома, охайно і по-справжньому прекрасно.

 Як завжди, Марія Гаврилівна люб’язно  запропонувала мені чаю з медом та вареників, а вони у неї дуже смачні. Вона вийшла на кухню, мене залишила одну в кімнаті. Тепер стало тут дуже тихо, телевізор у неї був вимкнений, кішечка господарки теж пішла на кухню підживитися ласим шматочком ковбаски; чувся лиш глухий стукіт секундної стрілки старого настінного годинника. Він відбивав світло весняного променя сонця, що зазирав і, наче щось видивлявся у квартирі моєї знайомої через світло-рожеву шторку, яка нависала над вікном і ділила його по діагоналі на дві частини. Темно-коричневий годинник гордовито висів на стіні - склалося враження, що він зараз тут господар. І мені на мить здалося, що він і справді - господар, володар всього світу. Але ми цього часто не помічаємо, чи просто не замислюємось про значення часу в нашому житті. Я почала рахувати секунди: один, два, три… вони, як ритмічні кроки. І тут пригадались мені деякі народні мудрості. Не дарма ж вони мудрості, та ще й народні. Наприклад, «Час все лікує», або «Вода з часом і камінь точить»…

Та ось мої думки перервала Марія Гаврилівна. Вона принесла з кухні величезну миску з варениками, глечик зі сметаною. Я їй допомогла занести посудину з маслом, чайник та пахучий мед. Ми сіли за стіл. І тут мені стало зрозуміло, як я давно не навідувала стареньку, як я відвикла від її розповідей про своє життя, молодість. Ми вже допивали чай і господарка дістала фотоальбом, гортаючи сторінки якого, вона, наче гортала сторінки свого життя. Хоч у Марії Гаврилівни було все у житті: і хороше, і погане – та їй було добре, коли вона згадувала своє минуле. Мене здивувало, як випробування долі (війна, смерть дитини та ін.), що залишили відбиток на здоров`ї господарки оселі не зіпсували її світлої та доброї душі. Я і моя знайома ще довго гомоніли того вечора. Я навіть вирішила відкласти справи заплановані на той час. Господарка провела мене у двір, побажала всього хорошого та запрошувала прийти ще в гості. Я теж їй побажала всього найкращого. І ми розійшлися.

На вулиці було зовсім темно. Ми, як завжди, сиділи допізна. Так дивно йти по вулицях міста, де ще декілька годин тому був шум і гамір, люди йшли на роботу, з роботи, на навчання, з навчання, просто прогулювалися, їздили автомобілі, автобуси, трамваї – а тепер тихо, лише де-не-де в темряві вимальовується постать поодинокої людини, або прогуркотить колесами машина. Мені додому йти ще хвилин двадцять. А настрій після зустрічі з вишивальницею був загадковий, хотілось думати і думати. Аж тут я згадала: «Вода з часом камінь точить». Якщо камінь - це людська душа, то вода – життя, доля. З  часом змінюються все в людині: і душа, і характер, і зовнішня краса. Життя відшліфовує кожного з нас. Якщо камінь, зроблений з твердого матеріалу, що мало роз’їдається водою, то ці зміни будуть значно меншими. А значить, якщо характер людини сильніший, стійкіший до випробувань, то він залишиться  майже без змін. Також з часом людина старіє, і наскільки вона буде гарною, молодшою на вигляд залежатиме від тої самої «води», від долі. От, наприклад, Марія Гаврилівна була дуже вродливою на фотографіях, що зроблені 50 років тому, і зараз вона має не поганий вигляд, як на свій вік. Та все ж таки це не так важливо. Чому мені було з нею так приємно спілкуватись, чому, навіть, не хотілося йти від неї? Тому, що у неї душа гарна, тому вона і симпатична людина. Тут краса душевна перетікає у красу зовнішню. І від цього не така вже гарна ззовні людина, у якої всередині світла душа, видається нам прекрасною. А у кожної істоти на цьому світі є гарні куточки душі, якщо вони іноді і непомітні, то пам’ятайте – ми просто не хочемо цього помічати.

Я тоді для себе вирішила – я не боюся старіти, як багато дівчат. Тому, що моєї вроди ніхто не зіпсує. Треба бути, як можна кращими в душі, тоді, навіть час і доля неспроможні вплинути на нас, на нашу красу. 

Добре тому жити, хто вміє дружити

         «Добре тому жити, хто вміє дружити» - ця істина проста і водночас стара, як світ. Але, якщо добренько подумати…

Коли людина комунікабельна, легко знаходить товаришів, друзів – це добре. Завжди є з ким весело провести час, погомоніти, поїхати у подорож. А от, як  станеться з тобою, не дай Боже, біда - друзів виявляється значно менше, або й взагалі всі зникнуть. Комусь раптово треба кудись поїхати, у когось зламався телефон, хтось захворів. Чи можливо хтось і посидить поряд, поспівчуває, поплаче, та допомогти, по-справжньому мало хто погодиться.

Це значить, що справжніх друзів дуже мало. У кожної людини може бути один друг. Та й то… це велика рідкість. Справжній товариш вміє допомогти, зарадити твоїй біді і порадуватися твоїм успіхам навіть тоді, коли йому погано самому.

Людина, яка вважає, що в неї багато друзів, дуже помиляється. У кожної істоти на цій Землі повинні бути і друзі, і вороги. Бо, якщо в тебе немає ворогів, значить ти не маєш власної думки, весь час підлаштовуєшся під обставини та оточуючих людей.  А це погано.

Серед найкращих друзів, в першу чергу можуть бути, батьки, які тебе люблять, не зважаючи ні на що. Але, якщо не враховувати рідних і близьких, то знайомих у житті може бути дуже багато, але не треба помилятись у друзях.

Бажаю всім добре жити, навіть, якщо не вмієте дружити.