(Роздуми про книгу Сінклера Льюїса «Ероусміт», 1990., 480 стор.)

Рубріка «Сторінками старих книг…»

12 грудня 1930 року американському письменнику Синклеру Льюїсу було вручено Нобелівську премію. З цієї нагоди в Шведській академії лауреат виголосив промову, яку назвав «Страх американців перед літературою».
«Щоб бути у нас по-справжньому улюбленим письменником – сказав Льюїс, – треба стверджувати, що всі американці високі красиві, багаті, чесні люди та чудові гравці в гольф; що мешканці наших міст тільки тим і займаються що роблять добро одне одному; що, хоча американські дівчата і навіжені, з них завжди виходять ідеальні дружини і матері…»
Гостросатиричні романи Сінклера Льюїса принесли йому світову славу. Адже доводять ще один парадокс – що він не прагне бути письменником, по-справжньому улюбленим співвітчизниками.
Подібно до доктора Готліба з роману «Ероусміт», самотнього і чесного, який добирається до кореня речей, Льюіс уважно вдивляється в зрізи американського суспільства… І виділяє вражену клітину – середнього американця… Із середнього такого американського містечка…
Герої Льюїса – Беббіт, Елмер Гентрі, Керолл – незворушні, самовдоволені, стандартно мислячі, спритні циніки пошляки і користолюбці…
Вони чудово влаштовуються у світі де все продається…
А доктор Готліб, учений-бактеріолог, змушений відмовитися від багатства та комфорту, щоб займатися науковими дослідженнями.
Він втікає із стандартизованого міста середніх американців, у якому панує згубний для науки дух наживи.
Готліб втілює образ «чистого вченого», для якого пошук істини та наукова точність – вищи за матеріальну вигоду, славу чи комфорт…
Він стає духовним батьком і наставником головного героя, Мартіна Ероусміта. Саме Готліб прищеплює Мартіну фанатичну відданість науці. І стає його духовним батьком…
Доля Готліба в романі сумна. Через свою безкомпромісність він стикається з нерозумінням колег, фінансовими труднощами, а ще і сімейними трагедіями. Він так залишається самотньою фігурою у світі, де наука стала індустрією…
Вважається, що реальним прототипом Макса Готліба був видатний американський біолог німецького походження Жак Леб, з яким Льюїс консультувався під час написання роману…
Так письменник знову і знову шукає шляхи, щоб повернути американцю індивідуальність, але «американський спосіб життя» не відпускає його героїв, чіпко тримає і щоразу повертає на круги своя…
Синклер Льюїс створив цілу галерею образів своїх сучасників. Тонкий та спостережливий реаліст, талановитий сатирик він сповнений рішучості «дати Америці –країні високих гір і безмежних прерій, величезних міст і глухих хатин, інших багатств та великої віри у майбутнє – літературу гідну її величі».
А що зараз?
Погляди спрямовані нерухомо.
У порожнечу. Або ковзають, не зачіпаючи один одного…
Ідеї егоїзму, які намагався усунути Льюїс, перетворилися нині на свідчення досконалості… Вони буквально випромінюють впевненість у собі і навіть оптимізм… Такі от парадокси цивілізаційного розвитку 21-го століття…
Люди ніби сліпі актори...
Тому й поширюють цей ефект напрочуд реалістично...
І все стає наче буденним…
А тим часом йде віна…
Як багато слів говориться байдужим стінам…
Як багато туги наповнює годинник нічних безсоннь.
Але, ні…
Час книжок ще не минув.
У похмурі дні душевної самотності та розпачу, у шпиталях – всюди книги на посту. Вони дарували людям мрії, були цілющою краплею для їхніх змучених сердець…

Відкрий, читач книгу. І прочитай її сам. Якщо ти на це ще здатний...
Осягни глибини всесвіту душі людини. І відчуй усю магію цієї книги. Магію, схожу на лікувальну.
І такі герої як Синклеру Льюїс[img=left]https://scontent.fkbp1-1.fna.fbcdn.net/v/t39.30808-6/617762367_26648425311413327_7524431186520456982_n.jpg?_nc_cat=103&ccb=1-7&_nc_sid=127cfc&_nc_ohc=EWmdBTjKhbwQ7kNvwEVB1ZU&_nc_oc=AdlIJSMNBIv5aIHkUTlQwS5SgWSRfdvou3R9ATEtUU2oUk1KeFN_977rX3XQCu7Swk8&_nc_zt=23&_nc_ht=scontent.fkbp1-1.fna&_nc_gid=SqY1quWT1foHJ7lXjJShOQ&oh=00_Afprd3QuJmp2Uq6adBjOl_o1EWee47RZqtJx5UCWW0C2zA&oe=69793CDA[/img]який бореться з бюрократією та комерціалізацією і височіють до загальнолюдських зразків, стануть тобі у нагоді.
Бо, зауважував Стефан Цвейг: Тільки ставлячи цілі вище особистих, і, можливо, нездійсненні, люди і народи пізнають своє істинне, святе призначення…
А тим часом…
У своєму коричневому будиночку він блукав по кімнатах, перебирав папери, дивився на дружину, дивився на старі картини, дивився в порожнечу...