Кириченко Юрій Іванович народився 15 січня 1954 року в селі Копані Васильківського  району Дніпропетровської області в сім’ї вчителя. Закінчив філологічний  факультет Дніпропетровського держуніверситету. Працював кореспондентом обласної ґазети „Прапор юності", був редактором Дніпропетровського облтелерадіокомітету. Член Національної Спілки журналістів України (2001). Лауреат журналістської премії „Правдочолість друкованих слів" (2012). Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2014). Завідував Кабінетом молодого автора Дніпропетровської письменницької організації. Керував обласним літературним об’єднанням  імені П. Т. Кононенка. Лауреат премії ім. Г. І. Петровського (1990). Вірші поета в різний час друкувалися в Києві, Варшаві, Фрунзе (нині Бішкек), Санкт-Петербурзі, Москві, Саратові, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську. Окремі його поезії побачили світ у перекладах киргизькою мовою. Відомий Юрій Кириченко і як сатирик, критик, публіцист, перекладач. За творчі здобутки в царині художнього перекладу нагороджений Дипломом перекладацької майстерності (2011).

    Юрій Кириченко – автор понад 50 поетичних книг: „Каліграфія весни" (1979), „Яблуня для тебе" (1986), „Сонячна криниця" (1989), „Брама спраглого степу" (1991), „Післямова до розп’яття вуст" (1992), „Кохання в пеклі" (1992), „Окрушини поранених зірок" (1993), „Серце в сорочці з любистку" (1993), „Хліб з громів і райдуг" (1993), „Карбування золотом душі" (1994), „Вінчання в храмі болю" (1995), „Прозріння круточолих літер" (1995), „Поклик струни в тумані" (1996), „Кава з ворогами" (1997), „Примножений вогонь" (1997), „Чорний шоколад – для білих мишей" (1997), „Дари Господні" (1998), „Невиліковна ліра" (1998), „Іду – на південний схід…" (1998), „Смерть без’язикого сина" (1999), „Прощання з пасльоновим цвітом" (1999), „Мальви на лезах" (1999), „Суд над Мазепою" (2000), „Читання серед ночі" (2000), „Чаювання з чужим щастям" (2002), „Борг шаблям і кобзам" (2003), „Перехід на передзим’я" (2003), „Три картоплини" (2004), „Плацдарм розкорчованої свідомості" (2004), „Зброярська крамниця" (2004), „Заблукані сніги" (2005), „Льодовиковий період" (2005), „…За мить до затемнення сонця…" (2005), ,,Ходіння за три мрії" (2005), ,,Кисневе голодування клітин" (2005), ,,Переселення земноводних" (2005), ,,Віддяка музі та мавзеру" (2006), ,,Чужі солдати" (2007), ,,Єдність змісту і форми" (2007), ,,Гра з вогнем" (2007), ,,Курок на зводі" (2008), ,,Флешка від Флорентійця" (2008), ,,Марш відчайдушних" (2008), ,,Перевзування душі" (2008), ,,Мотокрос по сталактитовій стіні" (2009), ,,На уроках у срібного сяйва" (2009), ,,Звіряння у найпотаємнішому" (2009), „Лектура Соні Маузер, або Придане для сучасної бомбистки" (переклад на російську Вікторії Мірошниченко, 2009), „Між серцем та вустами" (авторизований переклад на російську Павла Кашаєва, 2011), „Балада про солдатські поцілунки" (2011), „У час вогню" (авторизований переклад на російську Миколи Кутова, Сергія Андрєєва та ін., 2014). 

    Член Спілки письменників СРСР з 1984р.  З 1984 по 1999рр. – член Спілки письменників України. Делегат IХ, Х ( I Незалежного), II з’їздів письменників України. З 2001р. – член Реґіональної Спілки письменників Придніпров’я (РСПП), Міжреґіональної Спілки письменників України, Міжнародного співтовариства письменницьких спілок (МСПС). Обіймав посаду заступника директора з національно-патріотичного виховання Дніпропетровського інституту Міжреґіональної Академії управління персоналом (2005). 

    Юрій Кириченко – член Президії та Правління Всеукраїнської творчої спілки ,,Конґрес літераторів України", член Правління київської організації КЛУ, заступник голови Правління Міжреґіональної  Спілки письменників України (2014). Керівник Центру „Свобода слова", президент Літературного фонду імені Павла Полуботка. 

    Кавалер орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня та Святих Кирила і Мефодія (2008). За Дух і Літеру козацької звитяги в творчості нагороджений медаллю Богуна (2008). Юрій Кириченко – віце-президент з гуманітарних питань Українського національного відділення Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності (2008). Відзначений Почесним дипломом МСПС (2008),  Почесною грамотою Міжнародного літературного фонду (2012) та Почесною грамотою Українського національного відділення Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності (2008). Член редколегій газети „Література та Життя" та альманаху „Свій варіант".  Генерал-лейтенант УСП (2010). 

    Юрій Кириченко – лауреат понад 30 всеукраїнських та міжнародних літературних премій: ім. Володимира Сосюри (2006), ім. Володимира Даля (2007), ім. Бориса Грінченка (2008), ім. Тараса Шевченка (2009), ім. Григорія Сковороди (2009), ім. Михайла Матусовського (2009), ім. Юрія Каплана (2010), ім. Бориса Антоненка-Давидовича (2011), „Золота шпага сатири з тризубом та алмазами з копалень царя Соломона" (2011), ім. Григорія Вієру (2012), ім. Назима Хікмета (2012), ім. Шота Руставелі (2012), ім. Ніно Бурджанадзе (2012), премії гуманістичної свідомості „Поезія – соратниця Феміди" (2012), премії „Свій варіант" (2012, 2014, 2015), ім. Шандора Петефі (2013), ім. Міхея Емінеску (2013), ім. Тетяни Снєжиної (2013), ім. Івана Франка (2014), ім. Лесі Українки (2014), ім. Сергія Параджанова (2014), ім. Володимира Свідзінського (2014), ім. Антуана де Сент-Екзюпері (2014), ім. Томаса Еліота  (2014), ім. Володимира Маяковського (2014), ім. Осипа Мандельштама (2014), ім. Андрія Вознесенського (2014), ім. Олени Теліги (2014), ім. святих Кирила і Мефодія (2014), ім. Симона Петлюри (2015), ім. Редьярда Кіплінґа (2015), ім. Омара Хайяма (2015).

    Класик сучасної української поезії. Згідно розпорядження дніпропетровського міського голови І. І. Куліченка, з нагоди  60-річчя, поет Юрій Кириченко нагороджений Пам’ятною Медаллю „За заслуги перед містом".  Проживає у Києві та Дніпропетровську. Активно друкується за межами України.