Роман

КРУГЛОВ

* * *

Стоит состав мой на пути...
на запасном... на полустанке.
Немало вёрст пришлось пройти
в плацкартном счастье без огранки.

Стоит и ждёт зелёный свет
во тьме зависшей и кромешной.
Воспоминанием побед
прикован к стрелке безутешной.

А ведь когда-то сто дорог
открыты были без сомнений.
Сбивались люди со всех ног,
чтобы успеть на рейс вечерний.

Вокзалы, станции, перрон,
платформы, дембеля, цыгане...
И всех устраивал вагон,
не верилось, что час настанет,

когда высокоскоростной
локомотив от слёз ржавеет
и лишь обходчик путевой
с ним вместе в унисон стареет.

Мечты сбываются в ночи,
во сне за серой занавеской...
И по колёсам постучит
осмотрщик, торопя с поездкой...

________________
© Роман Круглов

* * *

На колії состав мій став…
на запаснім… на полустанку.
Чимало верст я в нім промчав
в плацкартнім щасті без огранки.

Зеленим світлом марить він
в навислій темряві кромішній,
поставлений на вічний спин
при стрілці, як вдова, невтішній.

А був же час, як сто доріг
були відкриті та безмірні.
З усіх збивались люди ніг,
щоб встигнути на рейс вечірній.

Вокзали, станції, перон,
платформи, дембелі, цигани…
і всіх влаштовував вагон,
й не вірилось, що час настане,

коли локомотив швидкий
від власних сліз весь проржавіє
і лиш обхідник путьовий
з ним унісонно постаріє.

Можливо, збудуться вночі
надії біля занавіски…
і по колесах постучить
огля'дач, кваплячи поїздку…

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна