Эмилия

ПЕСОЧИНА

ПРОШУ Я...

Господь, прости...
Решусь просить...
Но эта просьба важна, как вдох:
Ты мне даровал возможность жить –
Так дай глоток надежды, мой Бог!
Пока судьба нас не унесла
За облачную ограду,
Пошли немножечко тепла
И мне, и тем, кто рядом.

Свеча души, лампады глаз
И тéла крест составляют храм.
Мой Бог, спаси и помилуй нас!
Суди по вере – не по делам...
На небо пока что не зови,
Хоть зов Твой мне лишь отрада...
Ты прежде дай чуть-чуть любви
И мне, и тем, кто рядом.

Ладони, словно пару крыл,
У губ сложу, чтобы шёпот мой
Легко летел за предел светил,
За бездну с цепкой бездушной тьмой.
Серебряный свет мелькнет в окне.
Прошу я, великий Боже,
Ты не гаси его во мне,
И в тех, кто близко – тоже.

Во храме ранний сонный звон.
Охрана ангелов над крестом.
И данное нам с Отцом родство –
Причастие хлебом и вином.
Мой Бог, дай мне сил звенеть, звонить
В сияющий колокол солнца!
Меня и ближних Ты храни...
Надежды чашу протяни...
Кто верует – тот спасётся.

__________________

© Эмилия Песочина

ПРОШУ Я…

Прости мені, Господи…
Смію просùть…
Прохання важливе, як вдох, вважай:
Мені дарував ти можливість жить – 
Мій Боже, й ковток надії подай! 
Допоки нас доля не віднесла
Далеко в захмарні простóри,
Даруй хоч крихточку теплá
Й мені, і тим, хто поруч.

Наш храм – душì золотий запас, 
І тìла хрест, і лампади в очах.
Мій Боже, врятуй і помилуй нас!
Суди по вірі – не по ділах…
На небо мене поки що не клич,
Хоч погляд прямую вгору…
Раніш любові нам позич – 
Й мені, і тим, хто поруч.

Долоні, ніби пару крил,
До губ притулю: хай мій шепіт луна
Й легко летить за межу світил,
Туди не не має темрява дна.
Мигтить сріблясте світло в вікні.
Прошу я, Боже, без тями:
Ти не гаси його в мені,
І в тих, хто близько, – так само.

У храмі дзвін на початку дня.
Сторожа ангелів над хрестом.
Те, що з небесним Отцем ми рідня, – 
Причастя хлібом, причастя вином.
Мій Боже, дай сил дзвеніти й дзвонùть
Сонячним дзвоном сéрця!
Мене й близьких не страчай…
Надії чашу нам подай…
Хто вірує – той спасеться.

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна