Надежда

АНДРЕЕВА

БЫВШЕМУ ПОЭТУ

Нет ни кола и ни двора,
и за душою три копейки…
Жизнь не была к нему добра,
приют устроив на скамейке.
Пусть летом, а куда ж зимой
бродяге бедному податься?
Куда склониться головой,
устав не первый день скитаться?..
Вокзалов людных суета,
плачевность затхлых подворотен…
Маячит за спиной тщета,
и он почти уже бесплотен.
Чем жив? В чём теплится душа?
Какая дума в ней гнездится?
Не стоит больше ни гроша
всё то, чем раньше мог гордиться.
А был когда-то ведь поэт,
и хоть не признан, но талантлив.
Краюшка хлеба на обед,
но он по-прежнему галантен,
снимая шляпу предо мной,
во взгляде – горечь безнадёги…
Его встречаю я порой
у позаброшенной дороги.
Стараюсь чем-нибудь помочь,
убогость скрасив подаяньем,
а он уходит в злую ночь
в обносках лунного сиянья...

___________________

© Надежда Андреева

КОЛИШНЬОМУ ПОЕТОВІ

Житла не має він свого,
і копійк? – лише в уяві…
Життя не пестило його,
надавши затишок на лаві.
Хай влітку… а коли зима,
куди йому себе подіти?
Де він приляже, як нема
вже сили микатись по світу?
Вокзалів людних марнота
І підворіть міських прогнилість…
Мутна майбутність і пуста.
В чім дух живе, скажіть на милість?
Чим він харчується? І де?
Які думки в собі колише?
Тепер на смітники іде
те, чим пишався він раніше.
А був поет він з юних літ,
не визнаний, але з талантом.
Окраєць хліба на обід,
та попри це такий галантний,
переді мною кепі він
зніма – розгублений, убогий…
Я часом бачу: сам-один
він вештається край дороги.

Стараюсь помогти хоч чим,
а він, до подаянь не звиклий,
йде й розчиняється в ночі
в обносках місячного світла…

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна