Людмила

НЕКРАСОВСКАЯ

 

 

ХРАМ

 

Архитекторам
Августу Сикарду фон Сикардсбургу
и Эдуарду Ван дер Нелю

 

I

 

Построить храм для музыки. Вложить 
В него души несметные богатства. 
Но слова одобренья не дождаться 
И не увидеть смысла дальше жить. 
Творцы ушли, а музыка жива. 
Она царит в подаренном ей храме. 
Она грустит и радуется с нами, 
Сопровождая скорбь и торжества. 
И чтобы не повадно было нам 
Великое считать обыкновенным, 
Она гуляет улочками Вены 
И славит тех, кто ей построил храм.

 

II

 

А город не принял подаренный музыке храм. 
Цинично злословил, что тот некрасив и безвкусен, 
Что сам архитектор, похоже, весьма безыскусен, 
И в Вене такие театры – воистину срам. 
И город травил методично, нахраписто, зло. 
А путь архитектора стал постоянен и ясен, 
Ходил он к театру, вздыхал там: "Ты, милый, прекрасен! 
И Вене, бесспорно, с театром таким повезло. 
В любую деталь удавалось мне душу вложить. 
Здесь будет уютно и зрителям, и музыкантам. 
Но раз говорят, что Всевышний не дал мне таланта, 
То как же, бездарному мне, и работать, и жить?!" 
Он с жизнью покончил, земные оставил дела. 
А всё, что им создано, жалящей Вене досталось. 
И вдруг, к удивлению всех горожан, оказалось, 
Что музыка лучшего дома себе не нашла.

 

III

 

Ах, как мы в оценках поспешны, нелепы и злы! 
С течением лет мы нисколько мудрее не стали. 
Немало великого мы б на планете создали, 
Когда б не старались друг другу добавить хулы.

 

_______________________

© Людмила Некрасовская

 

 

ХРАМ

 

Архітекторам

Августові Сікарду фон Сікардсбургу

та Едуардові Ван дер Нелю

 

І

 

Музичний храм створити. Й чималі
Скарби душ? своєї вкласти в нього.
Та добрих слів не чути ні від кого
І втратити сенс жити на земл?.
Творці пішли, а музика жива
У стінках їй дарованого храму.
Вона горює та радіє з нами,
Вінчаючи і сум, і торжества.
І щоб ніколи не кортіло нам
Приймати велич за звичайні злидні,
Вона гуляє вуличками Відня
І славить тих, хто збудував їй храм.

 

ІІ

 

Та місту чужим був дарований музиці храм.
Цинічно злословило, буцімто той некрасивий,

Та й сам архітектор не був у мистецтві щасливий,
Тож в Відні подібні театри – то сором очам.
І довго злостивість була на вустах у містян.
А шлях архітектора став на постійну основу,
Ходив до театру він і говорив: «Ти чудовий!
І Відень, без сумніву, має з театром талан.
Душа тут моя в кожній стінці, у кожнім вікні.
Тут затишно буде усім: глядачам, музикантам.
Та раз гомонять, що не маю від Бога таланту,
То як без таланту і жити, й творити мені?!».

Й пішов він з життя, всі земні полишивши ділá.
І спадок його перейшов до злостивого Відня.
І раптом для всіх городян стало так очевидно,
Що музика кращого дому собі не знайшла.

 

ІІІ

 

Ах, наша поспішність в оцінках бува чимала!
Не стали мудрішими ми, хоч роки пролетіли.
Багато величного ми б на планеті створили,
Коли б одне одному ми не толочили зла.

 

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна