Вышло время течь слезам…

Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

QUOD SOMNIUM MONSTRA PARIT*

Может, я не прав, но, право,
Вышло время течь слезам.
Только где ж найти управу
На смертельную отраву,
На хронический бедлам?..
В пепле нежатся окурки,
Разжиревшие зело.
У руля – потомки Мурки,
Коронованные урки,
Патентованное зло.
Их не счесть – глядящих хищно,
Кто уселся выше всех,
Тех, кому раздоры – пища,
Тех, кто приговоры пишет
И берёт на душу грех.
Тишина, как на погосте,
Не звенят колокола.
Тонет в речке шаткий мостик,
Суд вершит, бросая кости,
Зло двухглавого орла.
Это зло рядится в ризу,
Осеняется крестом,
Презирает тех, кто снизу,
И, ныряя в телевизор,
Проникает в каждый дом.
Домочадцы избоялись
Да застряли во «вчера».
Нынче те, кто воевали,
Продают за грош медали:
Есть-то хочется с утра...
Нежить бряцает мечами.
Разум, в хлам упившись, спит.
Поминальными свечами
Звёзды тлеют вечерами,
Да перо в ночи скрипит.

* Сон разума рождает чудовищ (лат.).

________________________
© Константин Васильченко

QUOD SOMNIUM MONSTRA PARIT*

Я, можливо, мислю круто,
Годі вже текти сльозам.
Де ж знайти управу люту
На смертельну цю отруту,
На хронічний цей бедлам?
Знахабнілі полудурки
Вже розніжились зело.
При кермі – нащадки Мурки,
На престолі всілись урки,
У закон пролізле зло.
Море їх – із оком хижим,
В кріслах, вищих за усіх,
Тих, для кого розбрат – їжа,
Хто на присуд присуд ниже
І бере на душу гріх.
Тиша, мов у царстві мертвих,
Дзвонів ера відійшла.
Річкою місточок стертий;
Судить зло (й всіх прагне зжерти)
Двоголового орла.
Нарядилось зло у ризу,
Осіняється хрестом,
Зневажає тих, хто знизу,
І, пірнувши в телевізор,
Сіло в сімˋях за столом.
Домочадці ступор впали
Та поткнулись хто куди.
Нині ті, щό воювали,
Всі медалі вже продали:
Їсти ж хочеться завждѝ…
Монстри брязкають мечами.
Розум, геть упившись, спить.
Поминальними свічками
Зόрі тліють вечорами,
Та перо вночі скрипить.