Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

* * *

По замкнутому кругу бродит тень,
Одетая в мохнатое манто,
И, заломив ушанку набекрень,
Сдирает краску с моего холста.

Листок
Почтовым голубем летит домой...
Я так поспешно жизнь перелистал,
Но в банке светлячок ещё живой –
Осколок расколовшейся звезды.

Вокзал
Уже не принимает поезда,
И от листвы горящей терпкий дым
Остался в позапрошлом – навсегда.
А, может, это было не со мной
Одним?

________________________
© Константин Васильченко

* * *

Блукає тінь, немов попала в вир,
В руде манто одягнена із лис,
Й, ушанку заломивши набакир,
З мого здирає фарби полотнà.

Мій лист
Поштовим голубом додому полетів…
Життя я прогорнув умить, як шквал,

Та в банці світлячок не потьмянів –

Розколотої зірки моноліт.

Вокзал

Вже більше не приймає поїзди,
Палає листя – і прогірклий дим

Лишивсь в позаминулім – назавждù.

А, може, не зі мною це було

Одним?

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна