Ирина

ЮРЧУК

ИСХОД
 
Когда-нибудь это случится.
Так думает, в сущности, каждый.
Сквозь небо твой век просочится,
Впитается в землю однажды.

Окажешься с ближними порознь,
От дальних открестишься тоже.
Взойдёт запоздалая поросль
Дождей, твоё эхо итожа.

Но примут и дети, и внуки
Твой взгляд на предметы и вещи,
Но вырастут рощи и руки,
Что мыслям твоим рукоплещут.

Но сном о несбывшемся чуде
Свет выбелит снежная заметь,
И мир изумлённые люди
Увидят твоими глазами.

Припомнят, к какому началу
Твои монологи взывали,
И что тишина завещала
В заплаканном зрительном зале…

И выйдет, что там, в духотище,
За времени пыльной кулисой,
Помножился свет твой на тыщи,
И голос на всех разделился…

_______________

© Ирина Юрчук

ВИХІД

Це трапиться пізно чи рано.
По суті, так думає кожний.
Крізь небо твій час, крізь тумани
У землю ввійде безволожну.

Від ближніх длинеш далеко,
Тоді відречешся від дальніх.
І пізні дощі після спеки
Постануть відлунням печальним.

Та приймуть і діти, й онуки
Твій погляд на речі й предмети,
Та виростуть трави і руки,
Думок твоїх апологети.

Та сном про дива сніг повсюди
Світ вибілить необоримо,
Й життя приголомшені люди
Побачать твоїми очима.

Вони пригадають світліше
З твоїх монологів, скрижалей
І щò проповідала тиша
В глядацькій заплаканій залі…

І вийде, що за павутинням
Часý тая тиша окріпла,
І вистачило поколінням
І голосу твого, і світла…

_______________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна