Ірина

ЮРЧУК

Келих

Летять думки у вирій слова ВІР,
І серце стрибко
Запорхує в стрімкий сузір'їв вир,
Глибинна рибка.

Флотилія відмерлих дієслів,
Сплива в минуле,
Ілюзій натовп, компромісів вплив,
Свідомість снула...

Блукаю у нездійсненому сні
Крізь часу арку.
І білий світ, мов виснажений сніг,
Спада на аркуш…

Склепіння слів зімкнулося в дугу
Високовольтну.
Терпіння переплавилось в тугу
Снагу крамольну

Завіршува?ти землю і зірки,
Вітри і зорі.
І роздивлятися з-попід руки
У скла прозорі,

Де млосний місяць п’є в височині
Святую воду,
У морі мови, в синій глибині
Шукати броду...

І диханням відводити біду:
Я можу, мушу…
Щоб далі жити з небом у ладу,
душа у душу.

Ще буде радість множитись стократ,
Надасть промінця,
І келих сонця гристого до свят
Наллє по вінця.

_______________

© Ірина Юрчук