Эмилия
ПЕСОЧИНА
 

НА ЗАВЕЯННОЙ ВЕРСТЕ
 
Снег сечёт холодной плёткой
Крыши, окна, сад пустой.
Убрала луна-сиротка
В тучу венчик золотой.

Звёзды тоже тонут в туче,
Превращаясь в острый снег.
В ночи вихрь застрял колючий,
Как игла в босой ступне.

Примерзает кожа неба
Вмиг к железной черноте.
Грусть полей окоченела
На завеянной версте.

С неба сыплет сплошь и густо
Крупка всё пустых надежд,
И поёт тысячеусто
Ветер славу темноте.

Но одна звезда пробилась
Сквозь саднящий чёрный вой
И взошла, как Божья милость,
Над поникшей головой.

__________________
© Эмилия Песочина

НА ЗАВІЯНІЙ ВЕРСТІ
 
Сніг-батіг січе невпинно
Вìкна, дах і сад пустий.
В хмару місяць-сиротина
Зміг сховати вінчик свій.

Тонуть зорі в хмарі-кучі
Й перетворюються в сніг.
Вихор в млі застряг колючий,
Ніби голка у ступні.

Примерзає неба шкіра
До заліза в темноті.
Сум ланів нидіє, сірий,
На завіяній версті.

З неба сипле вітер густо
Порошок порожніх мрій
І співа тисячевусто
Славу ночі сніговій.

Та одна зоря пробилась
Крізь настирливе виття
І зійшла, як Божа милість,
Над печаллю для життя.

______________________________________
© Переклади з російської Михайла Лєцкіна