Жихарева Татьяна Николаевна (1972 г.р.) – филолог, прозаик и поэт; руководитель Ялтинского отделения Союза писателей Крыма, г. Ялта

    Переводы стихов Николая Дика на украинский язык.

Спустя полвека…

Спустя полвека вспомнят ли о нас?

Прочтут ли наши скромные скрижали?

Узнают ли, кого мы провожали,

роняя слёзы из печальных глаз?

Увидят ли цветущие поля?

Те самые, в которых мы теряли

благую веру в принципы морали,

прикрытые символикой рубля.

Поймут ли, что бороться за добро

уместно даже в пору снегопада,

и думать о бессмертии не надо -

таланту покоряется перо;

что истинное счастье - на двоих,

любовь не подчиняется измене,

а осень вдруг становится весенней

под звёздами в объятиях мужских.

Совсем неважно вспомнят ли о нас.

Важнее, чтобы зло, спустя полвека

мосты не разводило бы на реках

и слёзы не катились бы из глаз.

***

Через століття чи згадають нас?

Чи прочитають наші всі скрижалі?

Дізнаються, кого ми проводжали,

Сльозу зронивши у прощальний час?

Чи будуть бачити в квітках поля

Оті, в яких колись зронили

В моральні принципи святую віру,

Приховану в символіку рубля?

Чи знатимуть, що битва за добро

Доречна завжди, навіть у негоду?

А мрії про безсмертя – перешкода:

Таланту підкоряється перо;

Що справжнє щастя ділиться навпіл,

І проти зради вистоїть кохання,

І осінь знову, як пора весняна,

В обіймах надає снаги і крил.

І неважливо, нас забудуть чи

Спом’януть, аби лише зло довіку

Не рушило міцні мости на ріках

І сльози не текли щоб із очей.

***

Не тереби ушедший сон…

Не тереби ушедший сон, не тереби.

Что было и что не было – ушло.

Не вороши и не пытайся из глубин

достать нелепость ненависти слов.

За горизонт ушли незрелые мечты.

В тумане растворилась суета.

Да и огонь в груди израненной остыл -

душа-то, к сожалению, не та.

И не пытайся нашу юность осудить.

Что было в ней обидного – забудь.

Не завязать судьбой разорванную нить,

и незачем искать обратный путь.

Не обижайся на ушедшее, прости

апрельским обольстительным ветрам - 

не удержать лихие мысли взаперти,

когда они с желаньем пополам.

Не вспоминай о дне вчерашнем и живи

мечтой о нашей встрече – может быть

нам повезёт и на останках нелюбви

мы свяжем ту разорванную нить.

***

Не воруши забутий сон, не воруши.

Минуле, ніби захід, вже зітлів.

Не каламуть, в глибинах залиши

Ту недоречність і образу слів.

Незрілі мрії відійшли за небокрай.

Розсіялась в тумані суєта.

Вогонь у серці зраненому, знай,

Захолодився, та й душа не та.

Не намагайся нашу юність засудить,

Що в ній було образливе – забудь.

Зв’язок утрачений нам більше не зцілить,

Не віднайти назад уже нам путь.

Не ображайся на минуле, а пробач

Вітрам-звабливцям - подихам весни.

Не втримать думи, що пустились вскач,

Коли навпіл з бажаннями вони.

Не згадуй про вчорашнє, просто мрій

Про зустріч нашу, раптом пощастить

Нам на уламках щастя, друже мій,

Кохання наше знову відродить.

***

Неискуплённые грехи

Шальные стрелки друг за другом

и днём и ночью впопыхах

бегут по замкнутому кругу,

купаясь в собственных грехах.

Как прежде, глупая ворона

ждёт сырной милости с небес,

и кот, невесть какой учёный,

торгует знаньем на развес.

И волки ждут на переправе

нуждой задавленных ягнят,

что спорить с наглыми не вправе,

не то со шкурой и съедят.

И разодетые мартышки

снуют у мира на виду,

а пустозвонные излишки,

как век назад, несут беду.

Века приносят перемены,

сентябрь меняет цвет ольхи,

но, к сожалению, нетленны 

неискуплённые грехи.

***

Шалені стрілки одна другу

Наздоганяють впопихах

Біжать по замкненому кругу,

Купаючись в своїх гріхах.

Неросторопна жде ворона

Все сирну милість із небес,

І кіт той, що занадто вчений,

На торги виставив лікбез.

Вовки вже ждуть на переправі

Нуждою загнаних ягнят

(Проти вовків вони безправні,

Бо ті їх з вовною з’їдять).

В обновках мавпи ходять гречно,

Світ завмира на їх ходу,

Та марнослів’я мавп, до речі,

Як завжди, всім несе біду.

Століття вносять свої зміни,

Фарбує осінь крон верхи,

Та залишаються нетлінні

Непрощенні ніким гріхи.

***

Переклад Жихарєвої Тетяни, июнь 2021-го