Николай

ДИК

К звёздам бы...

Вот оседлать бы Малую Медведицу,

сбежав тайком из сонного гнезда,

и гарцевать, пока не обесцветится

в лучах зари Полярная звезда.

Прильнуть щекой к пушистому созвездию,

помолодеть на прожитую жизнь

и, не боясь рассветного возмездия,

умчаться на ночь в сказочную высь.

Преодолеть и звёздную распутицу,

и неприступность Млечного Пути -

пока бутон рассвета не распустится,

успеть ещё раз юность обрести.

Пускай во сне, пускай на пару часиков,

зато опять - в наивную весну,

где междустрочье признанного классика

не позволяет вовремя заснуть.

Где ворожит над юностью Медведица,

где улетает сердце в никуда,

и до сих пор влюбляющимся верится,

что лишь для них Полярная звезда.

***

МАЛА ВЕДМЕДИЦЯ

Ех, побувати б в небі поміж хмар оце!

Де світлячки Ведмедиці горять.

І гарцювати, поки не знебарвиться

Полярна вічносяюча зоря.

Торкнути щічкою пухке сузір’я те,

Помолодіти ще б хоч на життя…

Не боячись світанку кари – мріяти,

нехай бажання поночі летять!

Між зір – долають відстань бездоріжжями,

Чумацьким Шляхом – загадки-світи.

Коли світанки – пуп’янками ніжними –

Устигнути б нам юність віднайти!

На декілька годин у сні незгасному

Пірнути в світ наївної весни.

Де між рядками визнаного класика

Ніколи б ти, закоханий, не снив.

Ворожить там для всіх Мала Ведмедиця –

Тріпоче серце юністю вгорі.

Закоханим до цього часу стелиться

На двох Полярний, дивний блиск зорі. 

***

Вільний переклад російського вірша Миколи ДІКА.

Автор перекладу: Білоозерянська Чайка (Марина Зозуля), 

декабрь 2021-го