Василь 

СТУС

* * *

Ми з теміні виходимо на світ
і знову повертаємось у темінь,
геть роз’єдинені і поокремі.
У кожного вельможний свій політ,
колиска і труна, котрі з народжень
собі на зріст обрати може кожен.
Та обертається життя на сміт,
одвічно припадкові людські кроки
назнаменовує всевишнє око.
Викрешуючи іскри з-під копит,
біжать комоні, а кошлаті гриви
лиш бурями вселенськими щасливі.
Кому ж ти, марновіре, шлеш привіт
у дикім передсмертному одчаї,
адже Господь живущих не прощає.
А прочуваєш галактичний гніт?
Стерпи, як сила є. А ні – то вмри
під моторошним сонцем, що вгорі
вельможно підбивається в зеніт.
Йдучи у ніч, вітаймо білий світ.

* * *

Из темноты выходим все на свет
и снова возвратимся в сумрак ночи,
разъединённые, поодиночке.
У каждого свой выбранный полёт,
и колыбель, и гроб, что от рожденья
себе под рост предмет приобретенья.
Событий жизни нашей круг закрыт:
извечно все случайные шаги
всевышние назначили богú.
И, высекая искры у копыт,
бегут комони. А шальные гривы
лишь бурями вселенскими счастливы.
Кому же ты, наивный, шлёшь привет
в предсмертном диком ужасе отчаясь?
Не милует живых Он, не прощает.
Гнетёт всегалактический завет?
Стерпи, коль сила есть. А нет – умри
под нестерпимым солнцем, что с зари
столь величаво шествует в зенит…
Шагая в ночь, мы славим белый свет.

________________________________________
© Перевод с украинского Надежды Фурзенко