Михайло
ЛЄЦКІН
 

* * *

Я тебе у спеку та в сльоту,
В день сумний і в нічку безшабашну
На таку возніс би висоту,
Що і падати би з неї страшно.

І з височини птахів і хмар
Ти б змогла побачити, кохана,
Як палає ще юнацький жар
У старого, ніби міф, Бояна.

Той блажен, хто полюбив старим
І відходить навіть
                                у коханні,
Хто по світу пустить, наче дим,
Вірші недописані останні…

_________________
© Михайло Лєцкін



 * * *

В зной палящий и на холоду,
Среди дня и ночи бесшабашной,
Я б тебя вознёс на высоту,
Да такую, что и падать страшно.

С птичьей вышины седых светил
Я б тебе, любимой, неустанно
Мир являл, как юношеский пыл
В древних мифах старого Баяна.

Тот, кто поздно полюбил, блажен,
Словно дым в туманности рассветной,
Выпустит в прощальном вираже
Стих свой недописанный последний...

____________________________________
© Перевод с украинского Ирины Юрчук