ЛИНА   КОСТЕНКО 

 
Мой первый стих написан был в окопе, 
на той от взрывов осыпáвшейся стене,
когда разбило звёзды в гороскопе 
моё младенчество, что пало на войне.
Лилась пожара вулканическая лава, 
стояли в седых кратерах сады.
Захлёбывалась наша переправа
в безумном шквале жара и воды. 
Был белый свет не белым уже – чёрным.
И пламенная ночь не гасла в свете дня.
И тот окопчик –
как челнок подводный
средь моря дыма, страха и огня.
Всё было и не зайцем, и не волком –
кровавый мир, горелая заря!
А я писала крошечным осколком
большие буквы прямо с букваря.
Мне бы играть ещё иль в жмурки или в классы,
парить по сказкам с крыльями из книг. 
А я писала вирши про фугасы,
и я уж смерть увидела впритык. 
О первый ужас. Боль недетских впечатлений, -
какие раны сердцу нанесла!
Как описать невыразимое мгновенье,
разве немой не станет враз душа?!
Душа в словах – как море в перископе,
Воспоминанье то – как отсвет на челе…
Мой первый стих написан был в окопе. 
А издавался просто на земле.
 
 *   *  *
 
Мій перший вірш написаний в окопі, 
на тій сипкій од вибухів стіні, 
коли згубило зорі в гороскопі 
моє дитинство, вбите не війні. 
Лилась пожежі вулканічна лава, 
стояли в сивих кратерах сади. 
І захлиналась наша переправа 
шаленим шквалом полум'я й води. 
Був білий світ не білий вже, а чорний. 
Вогненна ніч присвічувала дню. 
І той окопчик – 
як підводний човен 
у морі диму, жаху і вогню. 
Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 
кривавий світ, обвуглена зоря! 
А я писала мало не осколком 
великі букви, щойно з букваря. 
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи, 
в казки літать на крилах палітур. 
А я писала вірші про фугаси, 
а я вже смерть побачила впритул. 
О перший біль тих не дитячих вражень, 
який він слід на серці залиша! 
Як невимовне віршами не скажеш, 
чи не німою зробиться душа?! 
Душа в словах – як море в перископі, 
І спомин той – як відсвіт на чолі… 
Мій перший вірш написаний в окопі. 
Він друкувався просто на землі. 
 
Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998