Сергей
ДУНЕВ
 
* * *

Покуда мы на этом берегу,
Где вся земля до колышка в снегу,
Мы на другой с тревогою глядим:
Он молчалив, угрюм и нелюдим.

Харон везёт туда по одному –
В чужую даль, в неласковую тьму.
И знают все, кто смотрит им вослед:
Из тех краёв дорог обратных нет...

Покуда мы на этом берегу,
Одно лишь только подтвердить могу:
Мы не спешим задуматься о том,
Куда река нас вынесет потом.

Летят года, клубятся облака,
И голоса слышны издалека,
Но ничего, как будто бы в пургу,
Не разобрать на этом берегу.

_________________
 © Сергей Дунев


* * *

Допоки ти на березі оцім,
Де сніг, як дощ, і де туман, як дим.
На протилежний думкою не ринь,
Бо він мовчить безлюдний і німий.

Харон туди по óдному сплавля.
Чим стріне нас ота чужа земля?
Не треба там ні гроші, ні авто,
І звідти не вертається ніхто.

Допоки ми на березі оцім,
Давно зробив я висновок один:
Що зовсім не опікуємось ми,
Хто кличе нас з далекої пітьми.

Летять роки і хмари повсякчас…
Чий голос пробивається до нас.
І стука в шибку і несе свій біль.
А нам здається: вітер в заметіль.

_______________________________________
 © Євгенія Пушнова, переклад з російської