Александр АПАЛЬКОВ

Німецький письменник Дітер Веллерсхофф народився 3 листопада 1925 року у містечку Нойс.
Його творчість включає романи, оповідання, повісті, радіоп’єси, сценічні п’єси, сценарії та поезію.
У нарисах та автобіографічних творах він бідкався проблемами літератури, мистецтва та новітньої історії. У цих напрямках працював і редактором.

Під час Другої світової війни у 1943 році він пішов добровольцем до танкової дивізії Германа Герінга.
13 жовтня наступного року був важко поранений у Литві. Тож зиму 1944-45 років провів у госпіталі Бад-Райхенгалля,
У 1945 році він разом з іншими солдатами з розрізнених підрозділів утік на захід, щоб не потрапити в радянський полон. Вони встигли стати військовополоненими США. Цей свій воєнний досвід він описав у книзі «Der Ernstfall» (1997) та розповів на аудіо компакт-диску «Look at this, this is the war». (2010).

Сформований досвідом молодого солдата під час Другої світової війни, Веллерсхофф неодноразово ставив під сумнів явну достовірність своїх творів. Сенс яких він вбачав у «розширенні та поглибленні сприйняття життя».

Веллерсхофф признавався : «...на відміну від вермахту, який я ідеалізував підлітком, як і майже всі мої однолітки в перші роки війни, я завжди відчував неприязнь до партійних «коричневих товстиків», яка межувала з презирством. ... За весь цей час для мене була б абсолютно абсурдна ідея вступити в партію». Він підкреслив, що ніколи не подавав заявку на членство.

Із 1947 року студіював германистику, історію мистецтва та психологію в Боннському університеті. У 1952 році він одружився на своїй однокурсниці Марії фон Тадден.
Того ж 1952 року він опублікував свою дисертацію про Ґотфріда Бенна , зібрання творів якого він згодом публікував разом зі своєю дружиною Марією з 1958 року.
З 1952 по 1955 рік він працював редактором німецької студентської газети, що видавалася Асоціацією німецьких студентських асоціацій, і написав п'єсу, кілька радіофільмів і радіоп'єс. Він отримав свою першу літературну нагороду — «Премію за радіоспектакль «Військові сліпі» — за фільм «Мінотавр».

У наслідок чого 1959 році видавництво Kiepenheuer & Witsch запропонувало Веллерсгофу розробити наукову програму. Було створено дві серії видань «Нова наукова бібліотека» та «Навчальна бібліотека» в яскраво-жовтих та червоних палітурках відповідно, завдяки яким покоління студентів економіки, соціології, психології, історії, літературознавства та філософії здобували базові знання.
Багато з цих «хрестоматій», загалом понад 100, опублікованих Дітером Веллерсгофом у співпраці з такими впливовими вченими, як Юрген Габермас, Ганс-Ульріх Велер, Олександр Мічерліх і Рене Кеніг, досі вважаються стандартними роботами, завдяки яким наука «Молодої Федеративної Республіки знову досягла міжнародного рівня після мороку нацистської ери», — писав видавець Гельге Мальхов і продовжував: «На додаток до цієї постійної діяльності Дітер Веллерсхофф швидко зробив видавця одним із перших у царині нової німецької літератури…»

Веллерсхофф брав участь у засіданнях «Групи 47» з 1960 року. У 1965 році він започаткував «новий реалізм». Вільна група, яка виникла з цього, стала відомою як «Кельнська школа нового реалізму».
У середині 1960-х років Веллерсхофф скоротив свою видавничу роботу і почав писати власні романи.
«Прекрасний день» (1966), /портрет сім’ї, між конфліктами, відсутністю спілкування та фальшивою ідилією/, «Запрошення до всіх» (1972), /багаторакурсний опис кримінального полювання як масової розваги та самотньої боротьби за існування/ і «Сирена» (1980), /історія про... незвичайну спокусу чи самоспокусу за допомогою таємничого телефонного голосу/.
Паралельно з літературною творчістю він розвивав свою літературну теорію. «У нас був не лише надзвичайно продуктивний автор, який писав радіоп’єси, сценарії, оповідання та романи, а й амбітний літературознавець, який також редагував книжки для видавця та регулярно обговорював історію літератури».

1981 року Веллерсхофф перебрався до кельнського району Зюдштадт і жив як вільний письменник.
У тіорі «Переможець отримує все» (1983) він втілив критичний бізнес-роман, заснований на досвіді свого молодшого брата, який став підприємцем. Йдеться про вигаданого персонажа Ульріха Фогтмана, затятого альпініста, сформованого Другою світовою війною та переворотом його шкали цінностей у повоєнний період. Герой зачарований «мрією про всемогутність великого успіху». Він сприймає життя як виклик, вірить у свою життєву силу, свою винахідливість, свою удачу. Він безжалісно переслідує свою мету, доводячи оточуючих до розорення, а себе до повної ізоляції». Його молодший брат помер від лейкемії через кілька років.
Веллерсхофф описує і свою шокуючу смерть в автобіографічній книзі «Вид на далеку гору» (1991).
Загалом Веллерсхофф неодноразово писав автобіографічні тексти, такі як «The Work of Life» (1985) або вищезгадана книга «Der Ernstfall» (1995) про свій досвід війни. У нього також багато творів суто про літературу, такі як «Роман і досвід світу» (1988) або «Упорядкований хаос» . Привертають увагу оригінальні нариси з літератури, тексти стосовно «літератури бажання» тощо. Із теорії літератури він прочитав серію лекцій у Франкфуртському університеті під назвою «Мерехтіння зміїної шкіри» . У лекціях, як і у творах, лося про екзистенційний і формальний аспекти художнього тексту.

А франкфуртські поетичні лекції вийшли друком у 1996.
Твори Веллерсхофф були неодноразово екранізовані. Серд них неодмінно слід назвати «Любовне бажання» з актрисами Джесікою Шварц та Барбарою Ауер. Фільм цей досяг особливого успіху у критиків і глядачів у 2000 році, звісно – разом із романом-бестселером «Любовне бажання» , який розповідає про стосунки дружби, туги, а також образ між двома парами середнього класу, які викликані любовним бажанням... Бажанням втекти від життя, яке сприймається як несправжнє, вириватися з видимої рівноваги - з фатальними наслідками.

Коли він був вже дуже старим, Веллерсхофф продовжував писати романи: про пастора, який втратив впевненість у своїй вірі «Небо — це не місце» (2009), або про мистецтво «Що розповідають картини…» (2013).

«Я міг бути кимзавгодн:: лікарем, психотерапевтом, учителем танців, професором філософії, архітектором, злочинцем, детективом, психічно хворим, і, можливо, я став усім цим непрямим чином, ставши письменником…»

Його твори перекладено 15 мовами.

Помер він у віці року 92-х років, у місті Кельні, 15 червня 2018 року. Його поховали на центральному кладовищі Мелатен у Кельні (зал 64а № 227/228) .

Література та джерела позначено відповідно. (А.О.)