Валентин Седень, місто Тальне Черкаської області

СКОРБОТНА МАТИ

Стоїть в скорботі обеліск,
Бо втілів стражденну матір.
У якої було п’ятеро синів,
Що пішли із дому воювати.
*
Застигла мамина сльоза –
Півстоні літ не висихає.
Давно затихла та гроза,
А мати ще синів чекає.
*
Не повернулися з війни,
Не пригорнули свою матір.
Десь у могилах сплять вони,
І от печаль прийшла до хати.
*
З тої далекої пори
Душа її закам’яніла,
Ніби зірвалася з гори,
І у безодню полетіла.
*
Свята у матері любов –
Тепер вона на п’єдесталі,
Щоб не сталось лихо знов,
А діточки війни не знали.
***
ЖОРСТКА ПРАВДА

Обпалені війною спогади дитинства.
Широкий шлях проліг біля села,
Вихор війни по ньому прокотився.
Вдова на фронт кохання провела.
*
Били в серця солдатські похоронки,
Омиті кров’ю і в гірких сльозах.
Дитячі душі ранили осколки,
Правда війни жила в їхнії очах.
*
Діти війни, сирітські ваші долі –
Це материнський біль недоспаних ночей.
Ваш ратний подвиг, на пшеничнім полі,
Вдовине щастя і шматок хліба для дітей.
*
Жорстка правда про дітей війни,
І їм цю правду ніколи не забути.
Бувають часто душі в них сумні –
Сплюндроване життя не повернути.
***
НЕВІДОМОМУ СОЛДАТУ
Світлої пам’яти
Івана Лаврентієвича Седня

Не раз сніги землю замітали,
Та її рани й досі ще болять.
Ідуть в атаку знову ветерани,
В могилах побратими сплять.
*
А скільки могил невідомих,
Там квіти ніхто не кладе.
Як реквієм, спів пташиний,
Їм знайомий, героїв знайде.
*
Вітри співають там колискову
Про подвиги, розлуки та любов.
Про їх солдатські сумують долі
В полях, лісах і в щебеті дібров.
*
Червоні маки на пшеничнім полі,
Немов солдатська пломеніє кров.
Живуть повсюду материнські болі –
Не дай, Господь, пізнати таке знов.
*
Вдова в слоьозах усе життя чекала,
Свою любов назавжди зберегла.
Святую вірність на вівтар поклала –
Свого солдата забути не змогла.
*
Нехай завжди живе відгомін того бою,
Пам’ять нащадків та їх вогонь сердець.
І шана всім, хто світ прикрив собою,
Приблизив мир й війні прийшов кінець.
***