Йосип ОСЕЦЬКИЙ 


 РОНДЕЛЬ ПРО МАЛИХ

У сорок першому для цього ще малі,
Вони росли не марно - чесні, щирі, гарні,
Але на зайнятій, уярмленій землі -
За це беззбройним їм веліли командарми
Окопи вражі взяти голими руками -
Так в сорок третьому пішли під кулі злі
У сорок першому для цього ще малі.
Вони росли не марно - чесні, щирі, гарні,
Та впали, скошені свинцем женця-плацдарму...
По стебелині їх зібрали з тих полів -
І, потолочені-змолочені, возами
З'їжджалися до мам, холодні, наче мармур,
У сорок першому для цього ще малі.


РАНКОВЕ

Але там, за вікном
Розгортається ранку рожева фіранка-завіса,
Не жаліє за сном першим променем збуджене місто,
На дорогах залізних залізним дзвенить стременом,
А хмарина погоду пакує у сіру валізу,
І краплинам, що б'ються у шибку, і мокро, і тісно,
Але там - за вікном!
Розгортається ранку рожева фіранка-завіса,
Утікають умитись у річці струмочки-гульвіси,
У блакить-голубінь підіймає веселка рядно -
Це мій день, мій малиновий дзвін, і надія, і пісня,
Білочубий мій кінь, і його поганяти не пізно -
Але там - за вікном!


ЗАЗДРІСТЬ

Я просто заздрю Вашому мольберту,
Та не розкрити почуттів моїх словами -
Душі палітра - вщерть у гамі-круговерті,
У сонця спектрі, на верхів'ї урагану,
І, наче вже без Вас, закохано й уперто,
Цілує пензель неслухняність полотняну -
Я просто заздрю Вашому мольберту!
Та не розкрити почуттів моїх словами,
Як цинік увійде нахабний і відвертий -
Це все переведе на мірку чистогану,
На асигнації зачовгані й потерті,
Ще й, може, заздритиме Вашому дивану -
Я просто заздрю Вашому мольберту...


ВИШИВКА ГЛАДДЮ

А рушник вишивали мама гладдю -
Тільки б ниточку у голку завести,
Пестив пальчика не перстень - наперсток,
І росло її дитя - доля-ладо,
Аж мережилася стежка до кладки,
А за кладкою - мов загадки, верстви -
А рушник вишивали мама гладдю.
Тільки б ниточку у голку завести -
І довіку рушникам квітувати,
Та пішло дитя із хати у весни,
Вгасло сонце у жарінні-безладді:
За наперсток в полі горбик і хрестик,
А рушник вишивали мама гладдю.


 КОСИ

Незайманість вкраїнської коси -
У пахощах любистку і роси
У квітах - в радості, під хусткою - у тузі -
Козак дізнається у дівчини на лузі,
У домі матір вислухає син,
Що значить нам, для нашої краси
Незайманість вкраїнської коси
У пахощах любистку і роси.
Та в'яне неба синь, цвісти грозі-нарузі -
Вже коси з-за коси кують у братній кузні,
Вузлом тугим косу затягують на Тузлі,
Щоб зникла в небуття обрізана, без сил
Незайманість вкраїнської коси.


НЕБО ПРОВІНЦІЇ

Над провінцією неба вистача -
Помістилися у небі до дрібниці
Сонцеглава золотава колісниця,
Жовта ратуша, дзвіниці, каланча,
Мов зернинок, там зірниць під вечорниці,
А під холод - хмари щоками дівчат -
Над провінцією неба вистача.
Помістилися у небі до дрібниці
Наших пращурів молитви і печаль,
Світлі душі, їх надії, вік і час,
Заглядають їхні лики в наші лиця:
Є чимало чим гордитися столиці -
Над провінцією неба вистача...


ОСІННЯ КАВ'ЯРНЯ

Звичайно, це ще не остання кава -
Це вийшов жовтень вересню навпроти:
Сідлає свічка воском кучерявим
Старого канделябра позолоту,
Скрипучі двері вправно і лукаво
Пригадують забуті літа ноти -
Звичайно, це ще не остання кава.
Це вийшов жовтень вересню навпроти:
По вікнах деренчать дощу октави,
Очікує на вуст вологий дотик
Ковточок-дух заморської гіркоти,
Купаючись у філіжанці слави -
Звичайно, це ще не остання кава!


РОНДЕЛЬ ДУШІ

Коли зустрінеться іще така душа -
Розхристана - ні випити, ні вилляти,
За все болить, щемить, ще мить - і вилетить,
Бо не холодна, не витка, як у вужа,
Її хотіли, і не раз, у мене вийняти,
Та ні копієчки за нею, ні гроша -
Коли зустрінеться іще така душа?
Розхристана - ні випити, ні вилляти,
Літами бита, викручена, вим'ята,
Проте ніколи і нікому не чужа,
Візьму її і всю на люди виведу -
Відкриту навстіж, у розгорнутому вигляді -
Коли зустрінеться іще така душа?


НОВОНАРОДЖЕНЕ ЛОШАТКО 

Таке наївне і незаймане лоша,
При табуні зійшла зоря іще без імені -
І ого-го! У конюшині колиши мене! -
Нема чудесніше, чарівніше іржань:
- Матусю - я ого-го-го! - дзвінкий, окрилений -
До тебе сам я вже встаю, не поспішай -
Таке наївне і незаймане лоша.
При табуні зійшла зоря іще без імені -
Іще не знає про шляхи курні, задимлені,
В іржі стремен і під нагайок дикий шал
В уздечці рабства ще не билася душа:
У нього нині правда й воля в мами вимені -
Таке наївне і незаймане лоша.


 ЯК ТИ СНИЛАСЬ МЕНІ

Як ти снилась мені!
У квітучому травні, а чи повесні - уві сні
Брала воду веселка із річки барвистими відрами,
На розкішній попоні мчали коні тебе чарівні,
Під шовковими гривами срібно дзвеніли повіддями -
У красі неземній відлетіла ти і не помітила,
Як ти снилась мені.
У квітучому травні, а чи повесні - уві сні
Сонце роси розбудить рясні золотими обіддями,
Я до річки з високої кручі зійду у досвітнім вогні
І русалкам доручу зелений мій сон зберігати на дні -
Хай ніколи ніхто не розкаже тобі, не повідає,
Як ти снилась мені...