Любов
ШЕМЧУК
 

* * *

Останні дні жовтня
і листя пожовкле
зібралось летіть в листопад…
А я іще мрію,
плекаю надію,
що осінь відступить назад.

І буде знов літо.
Я, сонцем зігріта,
піду у поля за село…
Де з милим любили,
по травах ходили…
Ох, як же давно все було!

В останні дні жовтня
роки безтурботні
мені пригадалися знов.
В років позолоті
на пафосній ноті
свій слід залишила любов…


РОЗМОЧЕНА ПАСТЕЛЬ
 
Розмочена пастель дощами осені,
зриваються листки і падають з дерев.
Торкнувся сірим пензлем неба просині
вітрець, що звідкись прилетів непрошено,
і смуток осені за душу вже бере.

Розмочена пастель, розмиті спогади,
вітри вовтузяться із листям у дворах…
І дивиться з небес потухлим поглядом
осіннє сонце і, неначе ободом,
промінчиком останнім обгортає дах.


ЗАХОДЖУ В ОСІНЬ…
 
Заходжу в осінь тихою ходою,
неспішно, повагом, з вітрами і дощем…
Милуюся вербою над водою
і зеленню отави молодої,
в яскравих кетягах калиноньки кущем.

Осінній промінь зачепився в вітах,
лиш світлом осяйнув – тепла уже нема…
А вітерець десь бавиться у квітах,
які красу не втратили ще з літа,
пелюстку кожну пестить, ніжно обійма.

Милуюсь вкотре осені красою,
вона давно вже увійшла в моє життя…
Заходжу в осінь тихою ходою,
неспішно, із душею молодою
й любов’ю, за яку не буде каяття.


ОСІНЬ ЗОЛОТА
 
Стрілка календарна знов заходить в осінь,
Куций день за обрій потягнув хвоста…
По землі ступає промінь сонця косий –
Зайчиком осяяв липи ніжний стан.

Тріпотить від вітру на тополі листя,
На квітках осінніх в’януть пелюстки…
Дощові краплини – осені намисто
Павучок вплітає у свої сітки.

Вітер зачепився за калини гроно,
Що у світі бачив – розказав про все…
А верба зронила в воду віти сонні
І її листочки течія несе.

Зажовкають трави, холодіють роси,
Боровик з-під моху в лісі пророста…
Медом запаслися в теплих дуплах оси
І у вирій пташка спішно відліта.

Промінець останній зайченятком босим
Опустивсь легенько й на мої вуста…
І бурштин березі заплітає в коси
Чарівна майстриня – осінь золота.


У ПІДНЕБЕССІ ЖУРАВЛІ…
 
Курличуть в небі журавлі –
на те в природі й осінь –
в однім ключі старі й малі
летять у неба просинь.

Природний компас вожака
не зраджує в польоті…
Та справа зовсім нелегка –
летіть вітрам навпроти.

Вожак ключа тримає курс
на південь – в центр планети,
він відчуває зграї пульс,
природи зна секрети.

…У піднебессі журавлі
з курликанням журливим…
Відлуння котить по землі
густим туманом сивим…


* * *

З журавлями відлетіло літо
В ті, що десь за обрієм, краї…
Вітер із дощем несамовито
Вдерлись у полишені гаї.

Мокре листя опадає стрімко,
На стежках – барвисті килими…
І сумує одинока жінка
За міцними юності крильми́.

Плин часу спинить би на хвилинку,
Відпустить за обрії дими…
Так і не зустрівши «половинку»,
Тішить душу спогадами жінка.
…А зима чатує за дверми́.


ОСІННІЙ МОРОК

Жовтневий дощ… холодний, непривітний,
Із подихом пронизливих вітрів.
Згадала дощ отой, що був у квітні –
І спогад душу знов мою зігрів.

Твоя любов вселилася у серце –
Весняний дощ приніс тоді тепло…
І сяяли очей моїх озерця,
Усе навкруг буяло і цвіло.

А нині дощ… із холодом й вітрами.
Осінній морок в душі залетів…
І попіл від стосунків поміж нами
Несуть вітри полями і ярами.
…Лиш серце жде ще світлих почуттів.


* * *

В душі моїй вирують почуття,
лягають з часом в лірики рядочки.
Поезія – це все моє життя.
Те, за яке не буде каяття,
а збірки віршів – то синочки й дочки.

Ліричні твори – те, чим я живу,
оте тепло, що зігріває душу…
Вони мене тримають на плаву,
із ними мрійно в спогади пливу,
бо вижити в війни жахіттях мушу.

_________________
© Любов Шемчук

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/