Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *

Останні дні весни.
Мужніють грози.
Збиваються в гурти отари хмар.
Мантачать блискавки лискучі коси
І перезрілий скошують нектар.

Свій перший мед бджола ховає в соти,
І всоте їй півонія цвіте.
Птахи кудись поділись жовтороті,
Гніздо своє покинувши святе.

Спалахують по небу дивні фрески.
Щебече мокре листя під вікном.
І визріває яблуко едемське,
Напоєне весняним молоком.

І відкривають тайни таємничі
Дерева, і струмки, і цілий світ.
А поки що весна сміється в вічі
У витоптаній грозами траві.


* * *

У травневій траві проростають вітри,
Набираються сил від зеленої хвилі.
І здіймає блакить білу піну хмарин,
Омиваючи берег доокіл на схилі.

Все віщує грозу…
Ластівки при землі,
І густе, наче мед із кульбаби, повітря.
І шаленство бузку в приозерній імлі,
І гаряче до безуму дихання літа.

Аж спинилася мить!
Навіть обрій притих,
Ніби палець завмер на гачку спусковому.
І це небо, і ліс – на однісінький вдих,
Вже готові до бою, до зливи і грому.

І цю спрагу в крові, у артеріях рік
Не втолити ні тишею вже, ні мовчанням.
І зривається вітер зі стебел вгорі
Як початок грози.
Як дніпровська Почайна.


* * *

Перша крапля дощу – і ні сліду від спеки.
Прихиляється враз до землі висота.
Так чекають з розлук, із мандрівок далеких,
І жагуче цілують у спраглі вуста.

Крапелина дощу – лише нота у пісні,
Перший тихий акорд у симфонії злив.
Диригентської палички блискавка блисне –
І озвуться громи у литаврах долин.

Аж до сьомого неба полинуть октави
І нап’ються мелодій святих досхочу.
Зашкарубла душа у тих звуках розтане
І впаде у широкі обійми дощу.

_____________________
 © Михайло Жайворон

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/