Сів туман.
Не розгледіти краю
Тої стежки, якою ступаю.
Йду, й думки, що у серці плекаю,
Під дощем падолиста купаю.
Фарби осені часом розлито
По моєму життєвому двору.
Долі віршами сплачую мито
За дарований рік в сиву пору.
ВІДГУРКОТІЛИ ГУЧНО ГРОЗИ
Відгуркотіли гучно грози,
Рясні відляпотіли зливи,
Туман осіннього розливу
На землю зазива морози.
Пташок теплолюбивих зграї
Місця насиджені лишили...
Мені лиш схованки немає
На всій землі без тебе, мила.
ОСІННЯ ПОРА
Вже вітер морозний стежками дворів
Як пес безпритульний мається,
А осінь, гілля тягнучи догори,
За сонячний промінь тримається.
Не квапиться й листя з дерев облітають.
Здається, осіння пора не мине...
Отак же в мої давно сиві літа
Кохання тримає на світі мене.
*. *. *
І грішні всі, і праведні дороги,
Що на віку вдалось таки пройти,
Далеко не завжди були пологі,
Та впевненість вдихав у мене ти.
Давно зима гніздиться на порозі,
Туман осінній все сховав навкруг,
Та затуманить навіть він не взмозі
Про тебе добрі згадки, милий друг.
ОСІННЄ
Фарби осені око вразливе милують.
Подих осені душу чутливу хвилює –
Задав вересень серцю моєму мороки,
Із красою земною змішавши неспокій
Падолист у стежину промоклу вминаю.
Та від думки позбавитись як - ще не знаю:
Чи й ім'я моє - прийде останній лиш час
Пересудом як листячко втопчуть у грязь?
*. *. *
З тобою йшли безлюдним містом.
Ти милувалась падолистом,
А я, окрилений любов'ю,
В ці миті милувалась... тобою.
*. *. *
В стоги зобране сіно давно,
Урожаєм полів
Поділились сади,
Вже й туман загляда у вікно.
Звідусіль небо хмари збира.
Це з яруг і полів
Поміж верб, тополів
У село йде осіння пора.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.