Біля приймального пункту склотари стояла велика черга. Несподівано із-за рогу з'явилась жінка.
Підтримуючи під лікоть чоловіка, вона підвела його до віконця. Щось прошепотіла приймальнику і відійшла.
Коли приймальник з рук чоловіка узяв сітку з пляшками, черга загула:
- Куди?.. Де совість?..
На захист втрутилась жінка.
- Люди! Це мій сусід! Я допомагала!..
Та чи нам не все одно хто ти йому, - почувся раздратований голос, - а поза чергою нехай не лізе!
- Як вам не соромно! - схвильовано промовила жінка, - він за нас життям ризикував.
Невгамовна черга перетворилась у багатоголосий натовп.
- Наші батьки теж воювали, але поза чергою не лізуть!
- Ви люди чи ні, - ледве вимовила жінка, - він у танку горів!..
А між тим приймальник швидко звільнив сітку від пляшок і вклав в руку ветерана гроші. Тримаючи зім'яті
карбованці, чоловік повернувся і приголомшена черга замовкла в заціпенінні.
У чоловіка не було обличчя.
На кривдників страшним тавром лягли сором і докори сумління.
Натовп мовчав.
Рука ветерана з зім'ятими грошима затремтіла, а на місці втрачених очей з'явились сльози...