Кириченко Юрий Иванович (15.01.1954 – 04.12.2015) -

поэт, член Правления Конгресса литераторов Украины

З циклу «Прощать i любить»

(Из цикла «Прощать и любить»)

* * *

…Забудь мою любов… Вона – гріховна,

Забудь мою любов… Вона – з снігів…

А ще вона – жура непродиховна,

Меч – на віспаві чола ворогів…

Забудь мою любов… За нею – вітер

І гайдамацькі, з пожарúщ, ножі…

Вона – душі непогамовний витвір,

Який не потребує ніц олжі…

Забудь мою любов… Вона – орлиця,

Яка у небі хліб свій добува…

Що їй на стернях руки, ноги, лиця?

Хіба що, серце та іще – слова…

Забудь мою любов… Вона не стане

Відповідать на хитрість ворогів:

З душі криваве полум’я дістане,

І ним заплатить за нектар боргів…

Ціни їй не складав ніхто й ніколи,

Вона така – на цілий світ одна…

…А зараз вона палить частоколи,

Закроплені в ніч кров’ю кажана…

16.09.2015р.

***

****

…Забудь мою любовь… Она – греховна.

Забудь любовь… Она -  из всех снегов.

Ещё она – печаль непокорённой,

нависший меч над ликами врагов.

Забудь мою любовь… За нею – ветер

с пожарищ гайдамацких и ножи…

Она – души неугомонный светень,

не требующий ниц лежать во лжи.

Забудь мою любовь… Она – орлица,

и в небе хлеб свой может добывать. 

Что на стерне ей руки, ноги, лица?

Ну, разве что – сердечные слова.

Забудь мою любовь… Она не станет

ответ держать за хитрости врагов:

с души кровавой огонёк достанет,

чтоб заплатить им за нектар долгов…

Цены никто ей не давал доселе.

Она такая – на весь мир одна…

…А нынче она бродит в чистотеле,

запачканная кровью «летуна»…

***

* * *

…Що мені, люба, робити?

Птаха вмира на руках…

Чорним кинджалом добити

Чи прославлять у віках?..

Що мені, люба, сказати

Їй наостанок в снігах?

Очі душі зав’язати

Чи скніти смерті в ногах?

Що мені, люба, творити:

Музику чи – німоту?..

…Як можу слово корити,

Що освятило не ту?..

16.09.2015р.

***

****

Что, дорогая, мне делать?

Птица умрёт на руках…

Черным кинжалом и в тело

или прославить в веках?

Что, дорогая, сказать мне

ей напоследок в снегах?

Душу во тьму в наказанье

или у смерти в ногах?

Что, дорогая, готовить:

музыку иль немоту?

…Как укорить можно слово,

что освятило не ту?

***

* * *

…Падає неквапом листя з дерев,

А за деревами – змроки…

Що це за холод і що це за рев,

І – непрочитані кроки?

Падає листя жовтаве з дерев,

А за деревами – долі…

Син осеніючих в сутені мрев,

Що мені треба, крім волі?

Воля – моя несповита душа,

Воля – моя наречена…

Нині куди вона в ніч поспіша?

Де її правда свячена?

Падає листя… А вітер за ним

Ходить назúрці, мов ліший…

Ним утішатися лише одним

Будуть комонний і – піший…

…Так уже склалося, так повелось:

Вітер невінчаний – з хати…

…Як пояснити, що стрілений лось

Смерть не умів наслухати?..

16.09.2015р.

***

****

…Падают листья с деревьев без слов,

а за деревьями – тени…

Что же за холод такой, что за рёв,

и – шаги без их прочтений?

Падают листья своей желтизной,

а за деревьями – годы…

Сыну из глубин красоты земной

что желать, кроме свободы?

Воля – моя молодая душа,

воля – моя дорогая…

В ночь она нынче зачем неспеша?

Где её правда святая?

Лист опускается… Ветер за ним

ходит грустя, словно Леший…

Им утешаться бы только одним,

будь он и конным, и – пешим…

…Так уж сложилось и так повелось:

ветер невенчан – в обиде…

…Как объяснить, что подстрелянный лось

смерть не способен предвидеть?

***

*.*.*

…Чорні сніги і зелені дощі,

Білені хати і – ночі…

Все це, кохана, чужі радощí,

Губи чутливі й пророчі…

Чорні лелеки і білі сніги,

Зболені губи, прощання…

Де мені взяти навиріст снаги?

Скоро – розлук пригощання…

…Чорні сніги і зелені дощі,

Білені хати і – коні…

…Вершники, жовті одягши плащі,

Повід затисли в долоні…

Коні – хропуть… Їм дороги нема,

Коні – не знають дороги…

…Впала на шаблі кривава пітьма:

Крук – заклика за відроги…

…Холодно серцю, та тепло – душі,

Смерть у бою – насолода…

…Краяли черепи злі палаші:

Звісно, яка їх природа…

16.09.2015р.

***

****

…Черные снега, нудные дожди,

бе´ленные хаты и – ночи…

Это, родная, чужое, пойми,

губы чувствительней пророчеств…

Черные аисты и снега белы,

наболевшие губы, прощанье…

Где мне силы взять развязать узлы?

Скоро от разлук – завещанье…

… Черные снега, нудные дожди,

беленные хаты и – кони…

Всадники, жёлтые надев плащи,

повод зажимают в ладони…

Лошади – храпят… Дорог кутерьма,

лошади – не знают дороги…

…Спала на сабли кровавая тьма:

ворон зазывает в отроги…

…Холодно сердцу, теплее – душе,

смерть, но в бою – благородна…

…Мысли растерзаны на вираже:

видно, такова их природа…

***

*.*.*

…Шукав тебе в снігах,

А ти в дощах мовчала…

Шукав тебе в снігах,

А ти спускалась з гір:

Душа росу на квітах причащала

І – ховрашків, що виткнулися з нір…

Шукав тебе в сльозі,

А ти була далеко…

Шукав тебе в сльозі,

А ти була в ярах…

Верни нам двом чуття душі, лелеко,

Як віршу – срібні леза на вітрах…

Шукав тебе в пісках,

А ти – ріку святила…

Шукав тебе в пісках,

А ти пливла в човні…

…Душа край яру жито молотила,

І місяць сяяв нам, хоч був ще не вповні…

16.09.2015р.

***

****

...Искал тебя в снегах, 

а ты в дождях молчала…

Искал тебя в снегах, 

а ты, спускаясь с гор,

себя в росе цветов

духовно причащала,

и заодно сурков,

спешащих в мир из нор…

Искал тебя в слезе,

а ты была далёко…

Искал тебя в слезе,

а ты – вдоль берегов…

Верни нам, аист, чувств

дыханье ненароком,

как строкам – серебро

от лезвия ветров…

Искал тебя в песках,

а ты – ручей святила…

Искал тебя в песках,

а ты плыла в ладье…

…Душа в овраге рожь

напрасно молотила

и месяц, хоть сиял,

не думал обо мне…

***

* * *

…За вишняками – окрики й окопи,

За вишняками – поле й полини…

Жита кладуть в полукіпки і в копи:

В часи війни на них нема вини…

За вишняками – вивільга і сойка,

У кожної – своє серцебиття…

А у корів сьогодні пізня дойка,

Корови вгрузли в морок, як в сміття…

Село втрачає виправку і вроду,

Село згубило голос, як росу…

З коромислом іде дівча по воду,

В тривогу й сум завинувши красу…

За вишняками, там, за вишняками,

Стоять, аген, старі колодязі…

…Беру цебро тривожними руками:

Несу навстріч покуті чи сльозі…

16.09.2015р.

***

****

…За вишняками – отзвуки окопов,

за вишняками – поле и полынь…

Рожь собирают и в снопы´, и в копны,

войны прошедшей нет на них вины…

За вишняками – иволги и сойки,

у каждой свой сердцебиенья стук…

А у коров опять ночная дойка,

они под властью полуночных мук…

Село теряет выправку осанки,

деревню губят крики, как р