Анна

ЛУЧЕЗАРОВА

* * *

Ноябрь. Осень близится к зиме,
в календаре передвигая даты.
Апатия... Но в дремлющем уме
не дремлет персональный соглядатай.

Приспит меня, сотрёт холодный пот,
бессильным вызываемый протестом.
Надеюсь, что простит меня Господь,
за недовольство временем и местом.

Кисельные тумана берега
безрадостную прячут перспективу.
И вязнет в повседневности нога,
и требует душа аперитива.

Ни радости, ни грусти. Так живёшь,
как будто спишь с открытыми глазами.
А божий дар, который не пропьёшь,
сошёл на нет, скукожился и замер.

Вся радость – составлять на день меню,
мыть косточки соседям, мыть посуду.
И ждать, когда засохнет на корню
само желанье вырваться отсюда.

__________________
© Анна Лучезарова

* * *

Вже осінь в листопаді мов зима,
зміщається порядок календарний. 
Апатія… Одначе не дріма 
спостерігач в душì моїй безкарний.

Приспить мене, звільнить від поту плоть
(протестом піт породжений в безсиллі).
Надіюся, простить мені Господь, 
що місце й час мої мені немилі. 

Туман кисільний довго зберіга 
безрадісну, безсилу перспективу.
І грузне в повсякденності нога,
і вимага душа аперитиву. 

Ні радості, ні суму. І живеш 
так, ніби спиш з відкритими очима.
А Божий дар, якого не проп?єш,
зійшов на пси і ніби вже не чинний. 

Вся радість – це складать меню на день,
мить посуд і судúть сусідів строго. 
Й чекати, як у безвість перейдè
самè бажання вирватися з цього. 

____________________________________
© Переклав з російської Михайло Лєцкін