Елена

СИМОНОВА

* * *

Уходящая осень вернётся –
листом у крыльца,
Вспышкой солнца во льдинке
и гроздьями капель кровавых
На рябине, где ветви 
пронзает небес синева,
И ветра зарыдают 
над где-то потерянной славой.

Уходящая осень
венчает нас белой фатой,
Покрывает нас саваном чистым
из снега и света.
Тело старится быстро,
душа лишь живёт молодой,
И ей тесно в том мире,
где нет на вопросы ответа…

__________________
© Елена Симонова

* * *

Осінь нас покидàє,
та вèрне на ґанок листком, 
Блиском сонця в крижинці
та гронами крапель кривавих
На гілкàх горобúни,
щò прагнуть в небесний огром,
І вітри заридають 
про невідь-де згублену славу.

Осінь нас покидає
й дарує нам білу фату,
Щò вкриває нас саваном, чистим, 
як раннє світання.
Тіло стариться, д?шу ж
воно зберіга молоду,
І їй тісно без відповідей 
на одвічні питання…

______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна