Ронял рояль гортанные басы...

Ирина

ЮРЧУК

Лунная соната

Осенних листьев, снега ль намело,
Миг отзвучал, столетие ли, эра?
Та ночь – остатки тёмного “Мерло”
В бездонном чреве лунного фужера….

Дрожали пальцы, будто в первый раз,
Нашаривая выпуклости клавиш…
Что это было? Смерть?.. Любовь?.. Игра?..
Мир опустел, и музыка влекла лишь...

Комок волненья сглатывал кадык,
А пятерня приглаживала космы...
Пел первый звук глотком живой воды,
Второй летел, располовинив Космос...

Ронял рояль гортанные басы...
Сейчас?.. Вчера ли?.. Век назад?.. Когда-то?..
И медлили песочные часы,
Перетекая в лунную сонату….

В оглохшем мире плавились слова,
Шептались тени со свечой всё тише
В ту ночь, когда Бетховен Людвиг Ван
Весь превратился в слух, чтоб их услышать…

_______________
© Ирина Юрчук

Місячна соната

Чи листя, а чи снігу намело?
Мить відлунала? Рiк? Сторіччя? Ера?
Ніч з залишками темного «Мерло»
Поглинулася місячним фужером…

Тремтіли пальці, ніби в перший раз,
Пiзнаючи опуклість нiжних клавіш…
Що вiдбувалось? Смерть?.. Кохання?.. Гра?..
Світ спорожнів… І музика пливла лиш…

Комú у горлi зковтував кадик,
Долонi вiдкидали з лоба косми…
Звук перший в спрагу зажадав води,
А другий переполовинив Космос.

Баси лунали, зiрванi з висот…
З якого часу?.. До якої дати?..
Перетікав в годиннику пісок,
Повiльно плив у місячну сонату…

В оглухлім світі плавились словà,
Тінь свічцi тихо скаржилась на скруту
В ту ніч, коли Бетховен Людвіг Ван
Перетворився в слух, щоб це почути...