Светлана

МЕЛЬНИКОВА

* * *

Когда у женщины глаза
Сверкают ярче, чем брильянты,
Их блеск, как чистая слеза,
Раскроет все её таланты.

И слышно, как душа поёт,
Когда она проходит мимо...
Что каждый сразу же поймёт:
Она влюбилась и любима!

Не важно, что не в двадцать лет
Любовь приходит в белом платье,
Зато горит Надежды Свет
И снова хочется летать ей.

Ведь эти крылья за спиной,
Что были сложены когда-то,
Расправил Он! – Её Герой!
Согрел теплом души богатой.

Он сам, не ведая того,
Разжёг костёр в потухших углях.
Она спешит к нему легко
На каблучках в шикарных туфлях,

Чтоб поскорей к нему упасть
В объятья рук надёжных, сильных...
И навсегда уже пропасть
В бездонном море глаз любимых!

_______________________

© Светлана Мельникова

* * *

Коли у жінки блиск очей
Сильніший, аніж у брильянта,
Тоді спроможний блискіт цей 
Розкрити всі її таланти.

Бо спів душі її війне
На будь-кого, хто поруч стане,
І неминуче він збагне: 
Вона кохає і кохана!

Байд?же, що не в двадцять літ
Любов приходить в сукні білій – 
Надія кличе у політ,
І відродилось легкокрилля.

А крúла – до перà перо, – 
Яких, здавалось, не розкрити,
Розправив Він! – Її Герой, 
Теплом душì зумів зігріти.

Він розпалив, хоч сам не знав, 
Багаття в вугликах притухлих.
До нього поспіша вона
На каблучкàх в шикарних туфлях.

Щоб впасти чимскоріш туди, 
В міцні обійми рук жаданих…
І вже пропасти назавждú 
В бездонності очей коханих!

_____________________________________

© Переклад з російської Михайла Лєцкіна