Владимир

ОСТАПЕНКО

Весеннее пессимистическое

Растает снег, оставив грязь и мусор,
Зубную боль истерзанных дорог,
На шеях крыш рыдающие бусы,
Гнусавый насморк от промокших ног.

Утонут сапоги в огромной луже,
В густом тумане захлебнётся мат.
Прижмётся ветер то к теплу, то к стуже,
Как будто у него внутри разлад.

Проглотит лёд изгрызенный лучами,
Шипя от злости, вспухшая река.
И чьи-то души чёрными грачами
Вернуться в этот мир издалека.

А тучи заплюют дождём и снегом,
И заорут коты, мешая спать…
Усталой жизни старая телега
Вновь заскрипит… И это – благодать?

_____________________
© Владимир Остапенко

Весняне песимистичне

Розстане сніг, лишить усе нечисте,
І біль зубний потрощених доріг,
І на дахах ридаючі намиста,
 Гугнявий нежить від промоклих ніг.

Загрузне чобіт в глибині калюжі,
В густім тумані захлинеться мат.
Обìйме вітер то тепло, ту стужу,
 В самім собі не віднайшовши лад.

Набухне річка, зашипить від злості
І згризені крижини проковтне.
Й померлих душі вèрнуть з високості,
 Немов грачі, на чорне, на земне.

А хмари заплюють дощем і снігом,
І крик котів завадить людям спать…
Життя слабкого віз неспішним бігом
 Знов заскрипить… І все це – благодать?

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна