Сергей

ДУНЕВ

* * *

Вступаю под сень листопада,
По никнущим травам иду, –
В плену у осеннего лада,
С собою самим не в ладу.

Прозрачная роща отрадна
Для глаз, а на сердце – тоска.
Октябрьского утра прохлада
Снимает усталость с виска.

Листвы опадающей шорох,
Стекая наклонно с вершин,
Надёжно в незримые шоры
Берёт треволненья души.

Врачую себя листопадом,
По травам поникшим бреду, –
В плену у осеннего лада,
С собою самим не в ладу.

_______________
© Сергей Дунев

* * *

Вступаю у світ листопаду,
По травах пониклих іду, –
В полоні осіннього ладу
З собою самùм не в ладу.

В прозорім гайочку свобода
Очам, а на серці – нудьга.
Жовтнева легка прохолода
Бадьоро на скроні збіга.

Опалості шурхіт спокійний,
Стікаючи плавно з вершин,
В невидимі шори надійно
Ховає бентеги душ?.

Лікую себе листопадом,
По травах пониклих бреду, –
В полоні осіннього ладу,
З собою самùм не в ладу.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна