Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

* * *

Лампада всё горит, по стенам скачут тени,
И пыль межзвёздная ложится на колени.
С небес далёким маяком Луна сияет;
На белый лист ложась, строка стекает в вечность,
Небесная невеста в платье подвенечном
По Млечному Пути нагой плывёт из рая.

Пиит небрит. Корпит у Музы в услуженье,
Возносит на алтарь свои стихотворенья,
Что в плоть и кровь его облачены навеки.
Его удел – Эвтерпу радовать всечасно,
Покорно принимать и счастье, и несчастья,
Пока не призовёт фортуна смежить веки.

Пусть хороводит мошкара над лампой старой –
Хитинолобые дедалы да икары.
Пускай молекул продолжается броженье,
Пускай поэт дарует каждому, кто дышит,
Кто каждой клеткою дыханье жизни слышит,
Живительное слово – как благодаренье...

_________________________

© Константин Васильченко

* * *

Лампада все горить, по стінах скачуть тіні,
І міжзірковий пил вже в мене на коліні.
З небес далеких Місяць сяйвом тихим грає;
Стікає з аркуша у вічність вірш сердечний,
Небесна наречена в сукні підвінечній
Чумацьким шляхом гола випливає з раю.

Піїт заріс. Корпить у Музи на служінні,
Підносить на вівтар свої віршотворіння,
Щò в плоть в кров його зодягнені навіки.
Він мусить тішити Евтерпу, якщо вдасться,
Покірливо приймати щастя та нещастя,
Допоки фатум не звелить закрить повіки.

Нехай над лампою кружля мошви примара 
Хітинолобики дедали та ікари.
Нехай молекули продовжать біг свій тайний,
Нехай поет усім, щò дихають, дарує,
Усім, хто подихи життя клітинно чує,
Як вірний знак подяки, – слово життєдайне…

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна