Анна
ЩИДЛОВСКАЯ


* * *

Она дрожит и, стало быть, – живая,
хотя сквозная рана ножевая
не зарастает, – вся трещит по швам.
Господь сшивал цыганскою иголкой,
суровой ниткой душу, всё без толку, –
она врачебной силе Божества
не доверяла, думала позорно,
что растеряла крохотные зёрна
горчичные последнего родства.
Покрыла перья белые короста,
и, ощущая всё своё уродство,
бедняжка – ни жива и ни мертва
была, и вдруг по-птичьи встрепенулась:
снег сыпал, будто небо распахнулось.
И в этом было чудо Рождества.
В глубоком вдохе, воздухе морозном,
душевном разговоре с Богом – слёзном,
наивном, детском, слышимом едва.

__________________
© Анна Щидловская

 * * *

Вона тремтить, тож їй вмирати рано,
хоч ножова і наскрізна в ній рана
не заростає, – вся тріщить по швах.
Господь циганську використав голку,
щоб зшити дýшу ниткою – без толку:
вона надземну силу Божества
не визнала, бо думала мізерно,
що розгубила ті маленькі зéрна
гірчичні, де родинність пробива.
Покрила білість пер короста чорна,
й, відчувши, що вона така потворна,
сирітка – і не мертва, й не жива
була, і раптом птахом стрепенулась:
сніг сипав, наче небо розчахнулось.
І це було чарівністю Різдва –
в морозі, у глибокім слізнім вдиху,
в розмові з Богом, що проходить тихо,
наївно, по-дитячому… Дивà…

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна