ТАЛАНТ НЕЗБОРИМОГО ПОКЛИКУ. Назим Хікмет в перекладі Юрія Кириченка

Талант, який вибухнув у слові, вітаючись з Вічністю і Безсмертям, обрав за квадрат розкорчованої свідомості полігон власного серця. І звали його Назим Хікмет. Кожен, щирий у ділах і помислах земних, був йому братом.

Кожен, творящий світ невідцвітних істин, був йому колегою. Кожен, нена-видячий зло, підступність, бездуховність, цинізм, виродження, був йому однополчанином на барикадах сумління. Для нас, літераторів, які намагаються пізнати світ його творчості на смак і на присмак, Назим Хікмет не лише ґеніальний поет, талановитий драматург, фаховий сценарист, гострозорий публіцист, а передовсім, аристократ духу, лицар натхнення, борець за правду і людяність – людина на повен зріст у Житті і Творчості. Україна має свого Шевченка, Росія – Пушкіна, Туреччина – Назима Хікмета. Цей талант незборимого поклику був і залишається сьогодні живим факелом у слові, яке ще належить осягнути, осмислити. Його твори перекладено на мови народів світу. Його душа чиста і трепетна. Його вчинки безкомпромісні і світлоносні. Ґеній у слові, антифашист у житті, тонкий лірик, високочолий громадянин, позбавлений громадянства у рідній Туреччині, гострий розум планети натхнення, улюбленець жінок, антипод мороку і здичавіння – таким устійнився він для багатьох читачів, дослідників його творчості. Напроти мого серця Хікмет стоїть поруч з Іваном Франком, трансформуючись в „дух, що тіло рве до бою". Син своєї доби, він до безмежності розширив канони „вільного вірша", ввівши його в творчий обіг турецької поезії. Великий оратор і сердечний сонцепоклонник, цей „голубоокий турок" і сьогодні – на недосяжному щаблі свідомості для тих, хто пробує взяти його в тимчасовий прокат: лжетворчість, як і фашизм, не має перспектив. Характер слова і серця Назима Хікмета ґартувався у тюремних застінках, викристалізовувався в колі друзів і однодумців. На плаху творчості покладено юність і зрілість. Чи не тому безсмертя відкрило йому свої обійми у слові, що класик зневажав тлін, посередність, святкуючи наступальність і неупередженість, як формулу у безконечності матерії буття? Член Бюро і Президії Всесвітньої Ради Миру, лауреат Міжнародної премії Миру, він був доступним у спілкуванні, щирим і сповідальним – як хліб і сіль на столі у соратника і однодумця. Вірив у месіанське покликання поезії, виступав проти рабства і колоніалізму. Ставив ребром питання особистості у світі визиску і експлуатації. Зорепад його книг осяяв свідомість багатьох, надихаючи на художню невідцвітність, гармонію, досконалість у всіх можливих проявах. Мій Назим Хікмет – без політичних нашарувань, на рубежах незглибимості, як писав інший велет у строфах, „повен сили та одваги". Вічний прихисток великий достойник од літератури знайшов у Москві, на Новодівочому цвинтарі в червні 1963 року. Світ до кінця так і не зрозумів, кого втратив, а Туреччина повернула громадянство своєму „блудному синові" лише 8 січня 2009 року – через 45 років після відходу у Вічність. Десь за півтора роки до цього, у Києві, на Міжнародному форумі „Євроатлантичне майбутнє України", я мав нагоду спілкуватися з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Туреччина в Україні паном Ердоганом Ішджаном. Зайшла мова про творчість Назима Хікмета. Очі дипломата сяяли. Я зрозумів: Назим Хікмет, цей безкомпромісний світоч у слові, небайдужий сьогоднішній своїй Вітчизні, яка намагається, хай навіть через стільки літ, зрозуміти круточолість його слів і сумлінь. І, звісно ж, найкращим помічником у цій справі є творчість, яка не знає кордонів.

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної

премії імені Тараса Шевченка.

НАЗИМ ХІКМЕТ

* * *

Сто літ не бачив я твого лиця,

не обіймав тебе,

в очах твоїх не повторявся,

не задавав запитань сніжності ума,

до сонячності кіс не доторкався…

Сто літ мене жде жінка десь одна,

ми з нею як два яблука зріднились

на гілці яблуневій,

а затим

упали з дерева

і розкотились…

І поміж нами

час –

у сотню літ,

дорога –

в сотню літ,

в півмороці

тієї жінки

слід

шукаю я повсюдно,

сто літ шукаю,

і сто літ біжу за нею…

1969р., липень.

Переклав з турецької

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

НАЗИМ ХІКМЕТ

* * *

Я чайок не зустрів,

і в погоні за мною

зграйки риб не мчались

у хвилі за кормою,

і три дні, і три ночі,

немов найтяжче горе,

все текло через хмари

Балтійське море….

Я боюсь тебе втратить,

ніби чую біду,

що вернусь – і ні міста,

ні тебе не знайду…

1962р.

Переклав з турецької

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

НАЗИМ ХІКМЕТ

* * *

Тобі, Анюто, нині дев’ять літ.

Коли ж у гості завітає дев’яносто,

то очі переміняться твої,

їх блиск і цвіт,

і будеш ти

вже іншою на зріст.

Тобі сьогодні рівно дев’ять літ,

і в день народження тобі бажаю,

щоб дев’ять літ,

помноживши у десять раз,

в тобі змінить не зміг одного час:

твій,

в серці схований,

алмаз.

12.11.1961р.

Переклав з турецької

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

НАЗИМ ХІКМЕТ

* * *

Займаються зорі.

Я вас люблю.

Тьма нічна все густішає.

Я вас люблю.

Два наших серця,

ніби дві людини,

які мешкають нарізно…

Я вас люблю.

Як схожі вони на вас,

на нас,

кращі нас,

дитинніші,

хоробріші,

ми, либонь, розумніші наших сердець,

розважливіші,

погрішливіші.

Сумніваємось ми,

і віримо ми,

радість, острах – для нас,

нудьга – для нас.

Ми ті, хто сміється і смуткує.

Та не будем чорнить наші серця –

нічого вони,

крім любові,

не знають.

Будь сяйвом моїм,

султаном моїм…

Я люблю вас,

Пірайз-ханим.

1943р.

Переклав з турецької

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

НАЗИМ ХІКМЕТ

* * *

Дивлюсь в очі твої,

і запахи землі нагрітої

хвилюють до нестями голову,

я падаю

у достиглу пшеницю…

Твої очі

зелені, неначе безодня,

як правічно мінлива матерія,

вони мені щодень приносять

дрібку таємниці…

Але ніколи

її мені до кінця не відкриють.

1940р.

Переклав з турецької

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

На світлині Галини Шевченко: поет Юрій Кириченко (зліва) та Посол Турецької Республіки в Україні Ердоган Ішджан на офіційному прийомі в посольстві Канади з нагоди Дня Канади, об’єднані невідцвітною любов’ю до творчості безсмертного Хікмета . Київ, 01.07.2009р.