Я звідав закохань чимало…

Йоганн Вольфганг Гьоте

РАНІШЕ Й ТЕПЕР

(ЗВИКНЕШ – НЕ ВІДВИКНЕШ)

Як хвиля, любов мене крутить, несе.
Щоб бути з тобою, віддам я усе.
Я звідав закохань чимало,
Та тільки з тобою я радість пізнав,
Немов чарівник ланцюгом нас скував,
І серце моє запалало.
Я від сподівання до віри прийшов,
Збагнувши, що щастям багата любов
(То надто бурхлива, то тиха),
Що гору над сумом я швидко візьму,
Що радісний ранок замінить пітьму
І з часом розвіється лихо.
Ледь їв я раніше – нівроку, тепер,
Здається, бика з апетитом би зжер.
В застіллях стійкий я і бравий,
І, поки я втіхи приймаю земні,
Ніхто не завадить віднині мені,
Вживати улюблені страви.
Пив мало – а нині п’ю більше за всіх
І це аж ніяк не вважаю за гріх,
Бо свіжі з’являються мислі
Від пари ковтків золотого вина.
Так пиймо ж ці вина від вінця до дна,
Допоки вони ще не кислі!
Я інколи в вальсі й раніше кружив –
Тепер би без танців і дня не прожив,
І кожен із них – як останній.
Лунають мазурки стрімкі зусібіч,
І ширшає коло, і я цілу ніч
Танцюю з дівчам до світання!
Тож більше не будемо ми сумувать!
Нам краще духмяні троянди зривать!
Шипи не поранять нам руки.
Повік не закінчаться радощі ці –
І хай забираються звідси жерці
Сонливості, злоби та муки!