Юлия

ОЛЬШЕВСКАЯ

Итальянское солнце

Итальянское солнце рассыпалось в кронах высоких...

*

Июльский дождь в прорехах крон высоких,
И – глаз твоих распахнутых разрез,
Рук – неумелость... Скомканные строки,
И сердце – всем Слова наперерез!

Дожди, что нимбы, над собою носим,
Мы – лишь частицы точных микросхем
Здесь, в Поднебесной.
Снова – вспомнить осень?
...как странно – вдруг зимою вспомнить осень.
Но семь минут, что длилась эта осень,
Мне стали былью, небылью – и всем.

___________________
© Юлия Ольшевская

Італійське сонце

Італійське розсипалось сонце у кронах високих…

*

Дощ в липні кропить крони непорочно,
Й – твоїх очей розчахнутість жива,
Невмілість рук… Пожамкані рядочки,
І серце – навперейми всім Словà!

Дощі, мов німби, над собою носим,
Ми – частки мікросхем у світі цім
Тут, в Піднебесній.
Знов – згадати осінь?
…як дивно – взимку пригадати осінь.
Та сім хвилин, щò ця тривала осінь,
Бувальщиною стали, сном – і всім.

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна