Михайло

ЛЄЦКІН

* * *

Я жив раніш за правилом інерцій,
Не бачачи своїх майбутніх літ.
Та ти прийшла, «Віддай, – сказала, – серце», –
І я пішов окрилено услід.

Мовчи ж, мовчи… І не кажи «Люблю»:
Я не виношу щастя в сильних дозах…
Ти руку дай – над нею я проллю
Страждань останніх вже набридлі сльози.

Ні, не кажи «Люблю»… Бо до подібних слів
Мене не встигло ще навчити щастя…
Прислухаймось, коли сердечний спів
Примусить нас, як в сон, в обійми впасти.

_________________
© Михайло Лєцкін

* * *

Я раньше жил по правилам инерций,
Изгибов не страшась грядущих лет.
Но ты пришла, «Отдай, – сказала, – сердце», –
И как на крыльях полетел я вслед.

Молчи, молчи... Не молви вслух «Люблю», –
Не выношу я счастья в сильных дозах.
Лишь руку дай – над нею я пролью
Всех мук моих скопившиеся слёзы.

Не говори «Люблю» – подобных слов
Мне до сих пор не даровало счастье.
Но улови лишь тот сердечный зов,
Что нас влечёт, как в сон, упасть в объятья.

___________________________________
© Перевод с украинского Ирины Морих