Нина

БЕЛАНОВА

КОГДА-НИБУДЬ

Когда-нибудь на суетном вокзале,

На перекрёстке наших глаз и рук

Дозреет всё, что мы не досказали,

И долгожданных слов замкнётся круг.

Твоё признанье будет мне отрадой,

Как ты от жизни без меня устал.

О том, какое счастье быть нам рядом,

Расскажут сладкой жаждою уста...

Дождём июльским или первым снегом

Когда-нибудь судьба благословит...

Срываются всё чаще звёзды с неба

И падают, когда весь город спит...

.

________________

© Нина Беланова

НАСТАНЕ ДЕНЬ

Настане день: на суєтнім вокзалі,

Де наші очі й рỳки час схрестив,

Дозріє те, щό ми не доказали,

Й замкнеться коло довгожданих слів.

Як буде мені радісно почути,

Що ти втомивсь без мене в самоті.

Про те, що щастя – завше поруч бути,

Вуста розкажуть, спраглі та святі…

Дощем липневим, снігом в зимній тиші

Колись нас доля поблагословить…

Зірки з неес злітають все частіше

І падають, коли все місто спить…

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна