Сергей
ДУНЕВ
 

СТРИЖИ УЛЕТЕЛИ
 
Я замечал уже не раз –
Стрижи внезапно исчезают.
Отлёт их – он не на показ,
Их взмахом рук не провожают.

Вот журавли… Мы видим клин,
Мы слышим плач их в поднебесье,
И долго так вослед глядим,
И слёз не прячем, если честно.

Стрижи срываются тайком,
Боятся будто, чтоб не сбили…
Сегодня встал – и в горле ком –
Стрижиной нету эскадрильи.

В колодце нашего двора
Не носится со свистом стая.
Пришла, видать, тому пора –
И сразу сиротливо стало.

_______________
© Сергей Дунев

СТРИЖІ ВІДЛЕТІЛИ
 
Я помічав уже не раз –
Стрижі негадано зникають.
Відліт у них – не на показ,
Їх помахом не проводжають.

От журавлі… Там клину вид,
Ми чуєм їхній плач журливий,
Ми погляд їм шлемо услід,
В нас сльози на очах – не диво.

Стрижі зриваються умить,
Гурт їхній помпи уникає…
Дивлюсь сьогодні – і щемить –
Вже ескадрильї геть немає.

Зі свистом вже в дворі у нас
Стрижі не розминають мˊязи.
Тому прийшов, виходить, час –
І сиротливо стало зразу.

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна