Виктория
ТИЩЕНКО
 

* * *

Листик осенний, нарядный, узорный,
цветом – чистейший кармин.
Знаешь ли ты, как несметно-огромен
далью распахнутый мир?

Или навеки прирос пуповиной
к ветке, худой как кощей?
Ветер свободный, заманчивый, синий
бряцает связкой лучей.

Косные, давние, колкие связи.
Родина – миф голытьбы.
Ты никому и ничем не обязан:
рвёшься быть вольным? – лети!

Мимо – и облако, в мёд наливное,
терпкого солнца хурма…
Землю накрыл истощённой ладонью –
выжатый, что ты поймал?

____________________
© Виктория Тищенко



* * *

Листе нарядний, осінній, кармінний,
мов візерунковий щит!
Знаєш ти, як виглядає неспинно
в далі розчахнутий світ?

Чи вже з тобою зрослась в пуповині
зсохла одна із гілок?
Вітер свободи, манливий і синій,
взяв промінці на брелок.

Закостеніло вже все від утоми.
Інші злетіли листи.
Ти не в боргу і нічому, й нікому:
хочеш на волю? – лети!

Мимо – і хмара, й медвяне бадилля,
й терпкого сонця хурма…
Землю долонею вкрив ти нещільно –
що ти, слабенький, впіймав?

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна